Слава ЗСУ!

Цирі вдавала дурненьку німу, але пильно нашорошила вуха. Поволі починала розуміти своє становище. Вона потрапила до рук Нільфгаарду. Нільфгаард її шукав і знайшов, безсумнівно вистеживши шлях, яким її послав хаотичний телепорт з Tor Lara. Те, що не вдалось Геральтові, вдалось крилатому лицареві і слідопитам-Лапачам.

Що сталось на Танедді з Єнніфер і Геральтом? Де вони? Вона мала найгірші підозри. Лапачі та їх ватажок, Скомлік, говорили простацькою, брудною версією Загальної, але без нільфгаардського акценту. Лапачі були звичайними людьми, але служили лицареві з Нільфгаарду. Лапачі тішились думці про нагороду, яку за віднайдення Цирі їм виплатить префект. У флоренах.

Єдиними країнами, де обіговою монетою був флорен, а люди служили нільфгаардцям, були керовані префектами імперські Провінції на далекому Півдні.

Наступного дня, на пасовищі над берегом струмка, Цирі почала задумуватись над можливістю втечі. Їй могла допомогти магія. Обережно спробувала найпростіше закляття, делікатний телекінез. Але її підозри підтвердились. Вона не мала у собі навіть крихти чародійської енергії. Після нерозсудливої гри з вогнем магічні здібності цілком залишили її.

Збайдужіла знову. До всього. Замкнулась в собі і занурилась в апатію. Надовго.

До того дня, коли їм заступив дорогу через пустку Блакитний Лицар.

- Ая-яй – промурмотів Скомлік, дивлячись на кінних, що перегородили їм дорогу. – Біда буде. Це Варнхаґени з форту Сарда…

Кінні наблизились. На чолі, на міцному сивому коні, їхав велетень у позолочених, вилискуючих блакиттю латах. Одразу за ним тримався другий панцерний, з-заду під’їжджали двоє вершників у простих бурих строях, безсумнівно пахолоки.

Нільфгаардець у крилатому шоломі виїхав назустрічя, втримуючи гнідого у танцюючому клусі. Його зброєносець помацав руків’я меча, обернувся у сідлі.

- Стати з-заду і пильнувати дівчини – буркнув до Скомліка та його Лапачів. – Не втручатись!

- Ми не дурні – тихо промовив Скомлів, як тільки зброєносець віддалився. – Ми не дурні, щоб втручатись до ворожнечі панів з Нільфгаарду…

- Буде бійка, Скомліку?

- Обов’язково. Поміж Свеерсами і Варнхаґенами родова ворожнеча і кривава помста. З коней. Пильнуйте дівку, бо у ній наші інтерес та зиск. Якщо нам пощастить, візьмемо за неї всю нагороду.

- Варнхаґени певно теж цю дівку шукають. Якщо переважать, відберуть у нас її… Нас тільки четверо…

- П’ять – блиснув зубами Скомілк. – Один з обозників з Сарди це здається мій свояк. Побачите, з цієї бійки для нас буде зиск, не для панів лицарів…

Лицар у блакитних латах стягнув віжки сивка. Крилатий став навпроти. Супутник Блакитного підклусував, спинився з тилу. Його дивний шишак був оздоблений двома смугами шкіри, що звисали з заборола і виглядали ніби два великих вуса чи ікла моржа. Впоперек сідла Двоіклий тримав грізно виглядаючу зброю, що дещо нагадувала еспонтон[40], який носили гвардійці з Цинтри, але маючий значно коротше древко і довше вістря.

Блакитний і Крилатий обмінялись кількома словами. Цирі не розчула якими, але тон обох лицарів не залишав сумнівів. Це не були слова приязні. Блакитний раптом підвівся у сідлі, різко вказав на Цирі, щось голосно і гнівно сказав. Крилатий у відповідь крикнув так само гнівно, махнув рукою у панцерній рукавиці, явно наказуючи Блакитному йти геть. І тоді почалось.

Блакитний пришпорив сивка і кинув його вперед, витягуючи сокиру з ухвату при сідлі. Крилатий підігнав гнідого, вириваючи меча з піхов. Однак поки панцирний зумів втрутитись у бій, атакував Двоіклий, пришвидшивши коня в галоп древком еспонтона. Зброєносець Крилатого кинувся на нього, видобуваючи меча, але Двоіклий піднявся у сідлі і всадив йому еспонтона просто в груди. Довге вістря з тріском пробило ринграф і кольчугу, зброєносець пронизливо зойкнув і впав з коня на землю, обіруч тримаючи вбите аж по поперечину древко.

Блакитний і Крилатий з гуркотом і стукотом зіткнулись. Топірець був грізнішим, але меч швидшим. Блакитний дістав у плече, фрагмент позолоченої броні руки полетів у бік, крутячись і вимахуючи ременями, їздець захитався у сідлі, на блакитних латах заблищали кармінові смуги. Галоп розділив бійців. Крилатий нільфгаардець повернув гнідого, але тоді на нього напав Двоіклий, обіруч здіймаючи меча для удару. Крилатий шарпнув віжки, Двоіклий, керуючи конем тільки ногами, причвалував поряд. Крилатий однак зумів вгамселити його на льоту. На очах Цирі бляха наплічника наплічника увігнулась, з-під неї бухнула кров.

Блакитний вже повертався, кричучи та крутячи топірцем. Обидва латники на ходу обмінявшись ударами, розділились. На Крилатого знову напав Двоіклий, коні зіткнулись. Задзвеніли мечі. Двоіклий втяв Крилатого, розваливши наручник і щиток. Двоіклий захитався у сідлі. Крилатий встав у стременах і з розмаху вдарив ще раз, між розрубаним, вже вгнутим наплічником і шишаком. Вістря широкого меча з гуркотом вп’ялось у бляху, зав’язло. Двоіклий напружився і затремтів. Коні зіткнлись, тупаючи і гризучи зубами вудила. Крилатий вперся у луку сідла, вирвав меча. Двоіклий звісився з сідла і впав під копита. Підкови загуркотіли у розбитий панцир.

---

 40 Еспонтон – з ХVI ст. офіцерський спис з широким листкоподібним вістрям та поперечиною під ним. Схожий на протазан (прим. пер.).