Слава ЗСУ!

- Стійте – холодно промовив чорнявий у шкіряній запасці, нарешті звільнивши Кайлея. – Схоже на те, що він дуже хоче загребти ту дівчину. Не знаю чому. Також не знаю, яким чудом це йому не вдалось до цього. Але даймо йому шанс, якщо вже йому так сильно кортить.

- Даймо і їй шанс, Ґіселере – промовив той широкоплечий. – Нехай це буде чесний бій. Дай їй якесь залізо, Іскро.

Цирі відчула у долоні руків’я меча. Трохи занадто важкого.

Скомлік гнівно охнувши, кинувся на неї, крутячи лезо у розмитому млинку. Був повільним – Цирі уникла ударів у швидких фінтах і півобертах, навіть не намагаючись спарувати удари, що сипались на неї. Меч слугував їй тільки як противага, що полегшувала уникання.

- Неймовірно – засміялась коротко стрижена. – Це акробатка!

- Щвидка – промовила барвиста, яка дала їй меча. – Швидка як ельфиня. Гей ти, товстуне! Може б ти волів когось з нас? З нею тобі не виходить!

Скомлік відступив, розвернувся і раптом несподівано стрибнув, цілячи у Цирі штриканням, витягнутий наче чапля з виставленим дзьобом. Цирі уникла тичка коротким фінтом, закрутилась. Через секунду вона побачила набряклу, пульсуючу жилу на шиї Скомліка. Вона знала, що у позиції, у якій він знаходиться, він не в змозі уникнути удару чи спарирувати. Знала, де і як слід вдарити.

Не вдарила.

- Досить цього – вона відчула руку на плечі. Дівчина у пістрявому вбранні відіпхнула її, одночасно двоє інших Щурів – той у пів кожушку і та корокто обстрижена, відіпхали Скомліка у кут кімнати, блокуючи його мечами.

- Досить цієї забави – повторила кольорова, відвертаючи Цирі до себе. – Це трохи задовго триває. І то з твоєї вини, панночко. Ти можеш вбити, але не вбиваєш. Щось мені здається, що не проживеш довго.

Цирі здригнулась, дивлячись у великі темні очі у формі мигдалин, бачачи відкриті в усмішці зуби, такі дрібні, що усмішка виглядала по-упирячому. Це не були ані людські очі, ані людські зуби. Яскрава дівчина була ельфинею.

- Час удару! – різко промовив Ґіселер, той зі шкіряною запаскою, напевно вожак. – Це й спраді триває задовго! Містле, мочи вишкребка.

Коротко стрижена наблизилась, піднімаючи меча.

- Милості! – вереснув Скомлік, падаючи на коліна. – Даруйте життя! Я маю малих дітей… Малят…

Дівчина вдарила різко, крутнувшись у стрегнах. Кров сикнула на побілену стіну широкою, нерівною смугою кармінових цяток.

- Я терпіти не можу малят – промовила обстрижена, швидким рухом скидаючи пальцями кров з канавки кровостоку.

- Не стій, Містле – поквапив її той зі шкіряною запаскою. – До коней! Треба тікати! Це нільфгаардське поселення, ми не маємо тут приятелів!

Щурі блискавично вибігли з корчми. Цирі не знала що робити, але не мала часу задумуватись. Містле, та коротко стрижена, підштовхнула її у напрямку дверей.

Перед корчмою, серед розбитих кухлів і обгризених кісток, лежали трупи ніссіровців, що пильнували вхід. З боку села надбігали озброєні списами осадники, але побачивши Щурів, що виходили на подвір’я, одразу зникли між халупами.

-Ти їздиш верхи? – крикнула Містле до Цирі.

- Так…

- То їдь, хапай якогось і скачи! За наші голови є нагорода, а це нільфгаардське село! Всі вже вхопились за луки й рогатни! У скач, за Ґіселером! Серединою вулиці! Тримайся на віддалі від хат!

Цирі перепурхнула низький бар’єр, вхопила віжки одного з коней Лапачів, стрибнула у сідло, тріснула коня по заду плазом меча, якого не випустила з долоні. Пішла у різкий галоп, випереджаючи Кайлея і яскраву ельфиню, яку називали Іскрою. Вона погналась за Щурами у напрямку млина. Побачила, як з-за рогу однієї з хат вискочив чоловік з самострілом, цілячи у спину Ґіселера.

- Рубай його – почула вона з-заду. – Рубай його, дівчино!

Цирі відхилилась у сідлі, шарпанням віжок і натиском стопи змушуючи галопуючого коня до зміни напрямку, закрутила мечем. Чоловік з самострілом в останню мить обернувся, вона побачила його викривлене від жаху обличчя. Піднята для удару рука завагалась на мить, що вистачило, щоб галоп проніс її поряд. Почула клацання зпущеної тятиви, кінь заіржав, мотнув задом і став дибки. Цирі стрибнула, вириваючи ноги зі стремен, спритно приземлившись на коліна. Іскра, що саме над’їжджала звисла з сідла у рвучкому замахові, втяла само стрільника у потилицю. Самострільник впав на коліна, перехилився вперед і плюснув головою у калюжу, розбризкуючи болото. Поранений кінь іржав і кидався поряд, врешті погнав між халупами, сильно хвицаючись ногами.

- Ти ідіотка – вереснула ельфиня, на ходу минаючи Цирі. – Ти клята ідіотка

- Заскакуй! – крикнув Кайлей, під’їжджаючи до неї. Цирі підбігла, вхопила простягнуту руку. Рух підхопив її, суглоб у плечі аж затріщав, але вона зуміла заскочити на коня, притулившись до спини світловолосого Щура. Вони пішли у чвал. Минаючи Іскру, ельфиня обернулась, сіконувши ще одного самострільника, який покинув зброю і біг у напрямку воріт стодоли. Іскра наздогнала його без зусиль. Цирі відвернулась. Вона почула, як зарубаний самострільник завив, коротко, дико, як звір.