Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
- Не будь банальним. Будь конкретним.
- Як тобі буде завгодно. Не важко здогадатись, що Єнніфер їде на з’їзд чародіїв, скликаний на початку липня до Гарстангу на острові Танедд. Спритно їде і не користується магією, тому її важко відстежити. Тиждень тому вона була ще в Елландері, я підрахував, що за три, чотири дні добереться до міста Горс Велен, з якого на Танедд один крок. Їдучи до Горс Велену, мусить проїхати через село Анхор. Вирушивши негайно, ти маєш шанс перехопити тих, які їдуть за нею. Бо за нею їдуть.
- Я маю надію – Геральт паскудно усміхнувся – що це не якісь королівські агенти?
- Ні – повідав адвокат, дивлячись на металеву зірку, якою грався. – Це не агенти. Але це й не Ріенс, який є мудрішим за тебе, бо після бійки з Мішелетами затаївся у якісь дірі і носа звідти не показує. За Єнніфер їде троє найманих убивць.
- Передбачаю, що ти їх знаєш?
- Я всіх знаю. І тому я дещо тобі запропоную: залиши їх в спокої. Не їдь до Ангору. А я використаю наявні знайомства і зв’язки. Спробую підкупити збурів і скасувати контракт. Іншими словами, напущу їх на Ріенса. Якщо вийде…
Раптом обірвав розмову, сильно замахнувся. Сталева зірка завила в польоті і з гуркотом застряг у портреті, просто в чолі Кодрінгера-батька, дірявлячи полотно і увігнавшись у стіну мало не до половини.
- Добре, га? – широко усміхнувся адвокат. – Це називається оріоном. Заморський винахід. Вправляюсь вже місяць, влучаю вже без промаху. Може стати в нагоді. На відстані у тридцять стіп ця зірочка є надійною і убивчою, а сховати її можна у рукавиці чи за стрічкою капелюха. Вже рік оріони є на озброєнні нільфгаардських спецслужб. Ха, ха, якщо Ріенс шпигує для нільфгаарду, то буде забавно якщо його знайдуть з оріоном у скроні… Що ти на це?
- Нічого. Це твоя справа. Двісті п’ятдесят корон лежать у твоїй шухляді.
- Ясно – кивнув головою Кодрінгер. – Я розглядаю твої слова як дану мені свободу рук. Мить мовчання, Геральте. Вшануємо неминучу смерть пана Ріенса хвилиною мовчання. Чому, в дідька, кривишся? Не маєш пошани до величі смерті?
- Маю. Занадто велику для того, щоб спокійно слухати глузування з неї ідіотів. Чи ти колись задумувався про власну смерть, Кодрінгере?
Адвокат тяжко закашлявся, довго дивився на хустку, яка затуляла рота. Потім підняв очі.
- Так – тихо проказав – Думав. І то інтенсивно. Але тобі зась до моїх думок, відьмаче. Поїдеш до Ангору?
- Поїду.
- Ральф Блунден, званий Професором. Хеймо Кантор. Юкс Коротун. Тобі щось кажуть ці імена?
- Ні.
- Всі троє не злецькі на мечах. Ліпші за Мішелетів. Тому я пропоную тобі більш надійну, далекобійну зброю. Наприклад ці нільфгаардські зірки. Хочеш, продам тобі кілька штук. Маю того багато.
- Не куплю. Це непрактично. Шумить у польоті.
- Свист діє психологічно. Може спаралізувати жертву страхом.
- Можливо. Але може й застерегти. Я подужав би перед цим ухилитись.
- Якби бачив, як в тебе кидають, так. Знаю, що зумієш ухилитись від стріли або бельту[11]… Але з тилу…
- З-заду теж.
- Гівно правда.
- Закладемося – холодно сказав Геральт. – Я відверну лице до портрету твого тата-ідіота, а ти кинеш у мене тим оріоном. Влучиш в мене, виграєш. Не влучиш – втратиш. Якщо програєш, розшифруєш ельфійські манускрипти. Здобудеш інформацію про Дитя Старшої Крові. Старанно. І в кредит.
- А якщо виграю?
- Так само розшифруєш інформацію і надаш її Єнніфер. Вона заплатить. Не будеш скривдженим. - Кодірнгер відкрив шухляду і витягнув другий оріон.
- Ти сподівашся, що не прийму закладу – ствердив, не запитав.
- Ні – усміхнувся відьмак. – Я певен, що ти його приймеш.
- Ризиковий хлопець. Забув? Я не маю сумнівів.
- Не забув. Тому що надходить час погорди, а ти йдеш ногу в ногу з поступом і духом часу. Але я взяв собі до серця закиди у застарілій наївності і цього разу ризикую не без надії на зиск. Як думаєш? Заклад прийнято?
- Прийнято – Кодрінгер взяв сталеву зірку за один з сторін і встав. – Цікавість завжди брала у мені гору над здоровим глуздом, не кажучи вже про необґрунтоване милосердя. Обернися.
Відьмак обернувся. Подивився на густо подірявлене обличчя на портреті і на вткнутий у нього оріон. А потім закрив очі.
Зірка завила і вдарилась у стіну в чотирьох дюймах від рами портрета.
- Холєра ясна! - скрикнув Кодрінгер. – Навіть не здригнувся, ти, скурвий сину!
Геральт повернувся і усміхнувся. Надзвичайно паскудно.
А чому мав здригатись? Я ж чув, що ти кидаєш так, щоб не влучити.
У заїзді було пусто. В куті, на лаві, сиділа молода жінка з фінгалом під очима. Стидливо відвернувшись боком, вона годувала груддю дитину. Плечистий хлоп, певно чоловік, дрімав поряд, спершись спиною у стіну. У тіні за пічкою сидів ще хтось, кого Аплегатт чітко не бачив у мороку кімнати.
