Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
- Також може трапитись – продовжив за мить біловолосий – що про цих недобрих людей розитуватимуть їх товариші чи друзі. Тим скажи, що їх покусав Вовк. Білий Вовк. І додай, щоб часто озирались за собою. Одного дня озирнуться і побачать Вовка.
Коли через три дні Аплегатт добрався до брам Третогору, було вже добре за північ. Був розгніваний, бо затримався над ровом і надірвав собі горло – стражники спали непробудно і зволікали з відкриттям воріт. Розслабився і прокляв їх зволікання, до сухої нитки і до третього покоління включно. Пізніше з приємністю дослухався, як пробуджений начальник варти доповнив їх цілком новими виразами, які він адресував матерям, батькам і прабабкам кнехтів. Звісно, про зустріч віч-на-віч з королем Візіміром не можна було навіть марити. Зрештою, йому це було байдуже – сподівався, що виспиться до утрені, до вранішнього дзвоніння. Він помилявся. Замість того, щоб вказати йому місце для відпочинку, його без зволікань провели до кордегардії. У кімнаті його чекав не правитель, але той другий, велетенський і товстий. Аплегатт його знав – це був Дійкстра, довірена особа короля Реаднії. Дійкстра – гонець знав це – мав право вислуховувати повідомлення, призначених для вух короля. Аплегатт вручив йому лист.
- Маєш усне послання?
- Маю, пане.
- Кажи.
- Демавенд до Візіміра – проказав Аплегатт, закриваючи очі. – Перше: Перебрані готові на другу ніч після липневого новолуння. Припильнуй, щоб Фольтест не підвів. Друге: він не вшанує з’їзду Мудрагелів на Танедді своєю присутністю, і тобі так само не радить. Третє: Левенятко мертве.
Дійкстра злегка скривився, побарабанив пальцями по столі.
- Тут маєш листи для короля Демавенда. А усне послання… Нашорош добре вуха і напруж пам’ять. Повториш твоєму королеві слово в слово. Тільки нікому іншому. Нікому, розумієш?
- Розумію, пане.
- Повідомлення таке: Візімір до Демавенда. Перебраних необхідно притримати. Хтось зрадив. Полум’я згромадив армію у Доль Ангра і тільки чекає на привід. Повтори.
Аплегатт повторив.
- Добре – кивнув головою Дійкстра. – Вирушиш, як тільки зійде сонце.
- Я вже п’ять днів на тракті, вельможний пане – гонець потер зад. – Мені б поспати хоча б до ранку… Дозволите?
- Чи твій король, Демавенд, зараз спить ночами? Чи сплю я? За саме тільки питання ти повинен отримати в писок, хлопе. Тобі дадуть їсти, потім трохи протягнеш кістки на сіні. А перед світанком вирушиш. Я казав, щоб тобі дали породистого жеребчика, побачиш, мчить наче вітер. І не криви губи. Ще тримай саквочку з екстра премією, щоб ти собі не думав, що Візімір скнара.
- Дякую, пане.
- Коли будеш у лісах над Понтраем, пильнуй. Там бачили Білок. Та й звичайних бандитів там в околицях не бракує.
- О, я це знаю, пане. О, я дещо бачив три дні тому…
- Що бачив?
Аплегатт швидко розповів про події у Анхорі. Дійкстра слухав, схрестивши потужні передпліччя на грудях.
- Професор… - сказав у задумі. – Хеймо Кантор і Коротун Якса. Убиті відьмаком. У Анхорі, на тракті, що виходить до Горс Велену, або на Таннед, до Гарстангу. А Левенятко мертве?
- Перепрошую, пане?
- Неважливо – Дійкстра підвів гоову. – Принаймні для тебе. Відпочивай. А на світанку в дорогу.
Аплегатт поїв, що було йому принесено, трохи полежав, такий змучений, що й ока не склепив, а перед світанком був вже за брамою. Жеребчик був і справді швидким, але норовистим. Аплегатт не любив таких коней.
На плечах, між лівою лопаткою та хребтом щось нестерпно свербіло, як ніби блоха вкусила його, поки дрімав у стайні. А почухатись можливості не було.
Жеребчик затанцював, заіржав. Гонець дав йому острогами і пішов у галоп. Час квапив.
- Gar'ean – просичав Cairbre, вихиляючись з-за гілля дерева, з якого оглядав гостинець - En Dh'oine[12]aen evall a strsede!
Тoruviel зірвалась з землі, хапаючи і припасовуючи меча, носаком чобота штурхнула в стегно Yaevinna, який дрімав поряд, спершись у вирву ями від поваленого бурею дерева. Ельф зірвався, засичав, обпікшись гарячим піском, на який сперся долонею.
- Que suecc's?
- Вершник на дорозі.
- Один? – Yaevinn підняв лік і колчан. – Cairbre? Тільки один?
- Один. Наближається.
- То візьмемо його. Буде одним Dh'oine менше.
- Дай спокій – Toruviel схопила його за рукав. – Нащо нам це? Ми мали провадити розвідку, а потім з’єднатись з командою. Маємо убивати цивільних по дорогах? Це так виглядає боротьба за свободу?
- Саме так. Посунься.
- Якщо на дорозі зостанеться труп, кожен проїжджий патруль підніме тривогу. Військо почне полювати на нас. Заблокують броди, ми можемо мати клопіт з форсуванням ріки!
