Слава ЗСУ!

- Горс Велен – сказала Єнніфер, під’їжджаючи і стаючи поряд. – Нарешті доїхали. Повертаймо на шлях.

На дорозі пішли знову легким галопом, залишивши позаду кілька повільних підвод і обтяжених в’язанками дерева пішоходів. Коли вони випередили всіх і зостались самі, чародійка сповільнилась і жестом стримала Цирі.

- Під’їдь ближче – сказала. – Ще ближче. Візьми віжки і веди мого коня. Мені потрібні обидві руки.

- Для чого?

- Я ж просила, візьми віжки.

Єнніфер витягла з в’юків срібне дзеркальце, протерла його, після чого проказала закляття. Дзеркальце піднялось з її долоні, злетіло і зависло над кінскою шиєю, точнісінько напроти обличчя чародійки.

Цирі здивована зітхнула, облизала губи.

Чародійка витягла з в’юків гребінь, зняла берет і наступні декілька хвилин енергійно чесала волосся. Цирі зберігала мовчанку. Знала, що під час чесання волосся Єнніфер не можна було перешкоджати ані відволікати її. Мальовничий і на перший погляд недбалий безлад її кучерявих і буйних пасем з’являвся внаслідок довготривалих старань і вимагав немало зусиль.

Чародійка знову сягнула в’юків. Причепила до вух діамантові кульчики, а на обидва зап’ястки надягла браслети. Зняла шаль і розщепила блузку, відкрила шию і чорну оксамитку, оздоблену зіркою з обсидіану.

- Ха! – не втрималась врешті Цирі. – Я наю, для чого ти це робиш! Хочеш гарно виглядати, бо ми їдемо до міста? Вгадала?

- Вгадала.

- А я?

- Що ти?

- Я теж хочу гарно виглядати! Зачешуся…

- Надягни берет – різко сказала Єнніфер, вглядаючись у дзеркальце, що висіло над вухами коня. – На те саме місце, де був. І сховай під ним волосся.

Цирі гнівно пирхнула, але одразу послухалась. Вона вже давно навчилась розпізнавати барви і відтінки голосу чародійки. Знала, коли можна намагатись сперечатись, а коли ні.

Єнніфер врешті вклала кучері на чолі, видобула з в’юків малий слоїк з зеленого скла.

- Цирі – лагідно сказала. – Ми подорожуємо таємно. А подорож ще не закінчилась. Тому ти маєш приховати волосся під беретом. У кожній брамі є такі, кому платять за прискіпливе і уважне вивчення подорожніх. Розумієш?

- Ні – відрізала нахабно Цирі, потягнувши поводи карого жеребця чародійки. – Ти вималювалась так, що тим вивідувачам з брами очі повилазять! Гарна мені таємність!

- Місто, до брами якої ми рухаємся – усміхнулась Єнніфер – це Горс Велен. Я не мушу маскуватись у Горс Велені, а скоріше, сказати б, навпаки. З тобою інша справа. Тебе ніхто не повинен запам’ятати.

- Ті, які будуть дивитись на тебе, побачать і мене! – Чародійка відкрила слоїчок, з якого запахло бузком і аґрусом. Зануривши у слоїчок вказівний палець втерла собі під очі трохи вмісту.

- Я сумніваюсь в цьому – сказала, чомусь загадково усміхаючись – щоб хтось звернув на тебе увагу.

Перед мостом стояв довгий ряд їздців і возів, а на передбрам’ю скупчились подорожні, очікуючи черги на контроль. Цирі зітхнула і забурчала, роздратована перспективою довгою чекання. Однак Єнніфер випросталаь у сідлі і рушила клусом, дивлячись високо над головами подорожніх – вони одразу прудко розступились, зробили місце, шанобливо кланяючись. Стражники у довгих кольчугах теж одразу помітили чарподійку і зробили їй вільну дорогу, не шкодуючи ударів ратищами списів, якими почастували впертих чи занадто повільних.

- Сюди, сюди, вельможна пані – заволав один зі стражників, подивившись на Єнніфер і міняючись з виду. – Їдьте сюди, ласкаво прошу! Розступіться! Розступіться, хами!

Поспішно викликані командиром варти вартівники, що з’явились з кордегардії, були набурмосені і злі, але при вигляді Єнніфер почервоніли, широко відкрили очі і вуста, зігнулись у низькому поклоні.

- Смиренно вітаємо у Горс Велені, ясна пані – пробелькотів, підходячи і витріщаючись. – за вашою командою… Чи є в моїй силі чимось догодити вельможній? Дати ескорт? Провідника? Може викликати когось?

- Не треба – Єнніфер випросталась на луці, поглянула нього зверху. – Я перебуватиму в місті недовго. Їду на Танедд.

- Очевидно… - солдат переступив з ноги на ногу, не відводячи очей від обличчя чародійки. Інші стражники витріщались так само. Цирі пихато випросталась і задерла голову, але констатувала, що на неї ніхто не дивиться. Ніби її взагалі не існувало.

- Очевидно – повторив командир сторожі. – На Танедд, так… На з’їзд. Зрозуміло, зрозуміло. Тоді бажаю…

- Дякую – чародійка пришпорила коня, виразно показуючи, що їй нецікаво, чого їй бажав побажати комендант. Цирі послідувала за нею. Вартові вклонялись проїжджаючій Єнніфер, а її й далі не удостоювали навіть поглядом.