Слава ЗСУ!

- Припини, Рито.

- Тіссая права – промовила Єнніфер, все ще дивлячись у кут лазні. – Припини. Знаю, що тобі сумно через Ларса, але не перетворюй це у життєвий урок. Дівина ще має час на уроки цього типу. І не в школі її отримає. Цирі, йди за карафкою.

Цирі встала. Була вже цілком одягненою.

І цілком впевнена.

- Що? – заверещала Єнніфер. – Що таке? Як це, поїхала?

- Сказала… - пробурмотів господар, бліднучи і притискуючись спиною до стіни. – Наказала осідлати собі коня…

- І ти її послухав? Замість того, щоб звернутись до нас?

- Пані! Звідки я міг знати? Я був впевнений, що їде з вашого наказу… Мені навіть на думку не спало…

- Клятий дурню!

- Спокійно, Єнніфер – Тіссая приклала руку до чола. – Не піддавайся емоціям. Зараз ніч. Її не випустять за браму.

- Вона наказала – прошепотів господар – відкрити їй чорний хід…

- І її було відкрито?

- Через той з’їзд, пані – господар опустив очі – у місті повно чародіїв… Люди бояться, ніхто не сміє їм стати на дорозі… Як я могла їй відмовити? Вона говорила так само, як ви, пані, тютя в тютю таким самим голосом… І дивилась так само… Ніхто не смів їй навіть у очі поглянути, не те що питання ставити… Була така, як ви… Тютя в тютю… Еаказала подати соіб перо і чорнила… і написала лист.

- Давай!

- Тіссая де Вріес була швидша.

- Пані Єнніфер! - прочитала вголос.

- Вибач мені. Я їду до Гірундуму, бо хочу побачити Геральта. Поки поїду до школи, я хочу його побачити. Вибач мій непослух, але я мушу. Знаю, що ти покараєш мене, але я не хочу шкодувати про безділля і вагання. Якщо я маю шкодувати, то нехай буде за що. Я чародійка. Я хапаю життя за гриву. Повернусь, як тільки буде можливість.

Цирі.

- Це все?

Ще є постскриптум:

Скажи пані Риті, що в школі вона не мусітиме витирати мені носа.

Маргарита Лаукс-Антілле недовірливо покрутила головою. А Єнніфер вилаялась. Корчмар почервонів і відкрив рота. Він чув багато прокльонів, але такого ще ні.

Вітер віяв з суші у напрямку моря. Хмари набігли на місяць, що висів над лісом. Дорога до Гірундума занурилась у темряву. Галоп став занадто небезпечним. Цирі сповільнилась, пішла клусом. Про те, щоб їхати кроком, вона навіть не подумала. Занадто поспішала.

З віддаля було чути буркотіння бурі, що надходила, горизонт, який певний час яснів підсвітами блискавок, які з’являлись з мороку зубатої пили верхівки дерев.

Стримала коня. Була на роздоріжжі – дорога розходилась вилкою, обидва розгалуження виглядали однаково.

Чому Фабіо нічого не сказав про роздоріжжя? А, що там, адже я ніколи ще помиляюсь, я ж завжди знаю, кудою слід йти, чи їхати…

Чому ж я тепер не знаю, на яку дорогу звернути?

Величезне створіння безшелесно проленіло в неї над головою. Цирі відчула, як її серце підскочило до горла. Кінь заіржав, схарапудився і рвонув галопом, обравши праве розгалуження. За мить стримала його.

- Це тільки звичайна сова – видушила, намагаючись заспокоїти себе і верхівця. – Звичайний птах… Немає чого боятись…

Вітер посилився, темні хмари цілком закрили місяць. Але перед нею, на дорозі, у зяючій серед лісу просіці, було світло. Поїхала швидше, пісок бризкав з-під копит.

Швидко мусила затриматись. Перед нею було урвище і море, з якого стирчав чорний конус острова. З місця, в якому вона перебувала, було не видно вогнів Гарстангу, Локсії чи Аретузи. Вона бачила тільки самотню, стрільчасту вежу, яка увінчувала Танедд.

Tor Lara.

Загуркотіло, а миттю пізніше сліпуча стрічка блискавиці з’єднала похмуре небо з верхівкою вежі. Tor Lara зиркнула на неї червоними сліпаками вікон, здавалось, що всередині вежі на секунду запалахкотів вогонь.

Tor Lara… Вежа Чайки… Чому та назва будить у мені такий страх?

Вітер шарпав дерева, гілля зашуміло, Цирі примружила очі, пилюка і листки вдарили її в щоку. Вона завернула коня, що іржав і смикався. Зорієнтувалась. Острів Танедд вказував північ, вона мусила їхати у західному напрямку. Піщаниста дорога пролягала серед мороку виразною білою стрічкою. Пішла в галоп.

Знову загриміла, у світлі блискавиці Цирі раптом побачила вершників. Темні, невиразні, рухливі тіні по обидві сторони дороги. Почула окрик.

- Gar'ean!

Не роздумуючи поквапила коня, стягнула повіддя, повернула і пішла в галоп. За нею крик, вист, іржання, стукіт копит.

- Gar'ean! Dh'oine!

Галоп, стукіт копит, рух повітря. Темрява, у якій мигають білі стовбури придорожніх беріз. Грім. Блискавиця, у її світлі двоє кінних пробують перекрити їй дорогу. Один протягає руку, хоче вхопити віжки. Має причеплений до шапки більчачий хвіст. Цирі вдарила коня п’ятами, притислась до кінської шиї, пронісшись поряд. За нею крик, свист, гуркіт грому. Блискавиця.