Слава ЗСУ!

- Методи спеціальних частин теж сильно нагадуть методи Фальки. Але не про це йдеться, Рито. Я не розчулилась долею Ельфів, знаю, чим є війна. Також знаю, як виграються ті війни. Виграються вояками, які з переконанням і посвятою захищають край, захищають свій дім. Не з такими, як ця Райла, з найманцями, що б’ються заради грошей, які не захочуть жертвувати собою. Вони навіть не знають, що таке посвята. А якщо знають, то зневажають її.

- Плювала я на її посвяту і її зневагу. Що це нас обходить? Цирі, накинь щось на себе і піди наверх по нову карафку. Маю бажання сьогодні нажлуктитись.

Тіссая де Вріес зітхнула, крутячи головою. Це не залишилось поза увагою Маргарити.

- На щастя – захихотіла – я вже не в школі, кохана майстрине. Нам вже можна робити те, що нам подобається.

- Навіть у присутності майбутньої адептки? – запитала хльостко Тіссая. – Я, коли була ректоркою Аретузи…

- Пам’ятємо, пам’ятаємо – перебила усміхаючись Єнніфер. – Як би ми не хотіли, не забудемо. Іди по карафку, Цирі.

На верху, чекаючи на карафку, Цирі була свідком від’їзду войовниці та її загону, що складався з чотирьох солдатів. Вона з цікавістю й подивом придивлялась до їх постав, облич, одягу і зброї. Райла, чорнокосий капітан, саме сварилась з власником заїзду.

- Я не буду чекати до світанку! І мені до сраки, що брами замкнені! Я негайно хочу за стіни! Я знаю, що ти маєш у стайнях чорний хід! Накажи його відкрити!

- Приписи…

- У сраку приписи! Я виконую накази архімайстрині де Вріес!

- Добре вже, капітане, не кричіть. Я відкрию вам…

Той чорний хід, як виявилось, був вузьким, міцно замкненим проходом, який вів прямо за міські мури. Поки Цирі брала з рук пахолка карафку, побачила як цей прохід було відкрито, а Райла та її відділ виїхав назовні, у ніч.

Задумалась.

- Ну, нарешті – втішилась Маргарита, не зрозуміло, чи при вигляді Цирі, чи карафки, яку вона несла перед собою. Цирі поклала карафку на столику – очевидно, що не так як слід, бо Тріссая де Вріес одразу її поправила. Наливаючи, Єнніфер зіпсувала все розташування і Тіссая знову мусила наводити лад. Цирі вжахнуласьь, уявивши собі Тіссаю у ролі наставниці.

Єнніфер і Маргарита повернулись до обірваної розмови, не забуваючи про карафку. Для Цирі стало ясно, що скоро вона буде знову муситиме бігти за новою. Замислилась, прислухаючись до розмови чародійок.

- Ні, Єнно – труснула головою Маргарита. – Як бачиш, я зараз сама. Я порвала з Ларсом. Це вже закінчено. Elaine deireadh, як кажуть ельфи.

- І тому маєш бажання налигатись?

- Крім всього іншого – підтвердила Маргарита Лаукс-Антілле. – Я не приховую, мені сумно. Зрештою, я була з ним чотири роки. Але я мусила з ним порвати. З такого борошна не буває хліба…

- Особливо – пирхнула Тіссая де Вріес, втупившись у золоте вино у келиху, який колисала – що Ларс був жонатий.

- Якраз це – стенула плечима чародійка – я вважаю позбавленим значення. Всі показні чоловіки цікавого для мене віку є жонатими, нема на це ради. Ларс кохав мене, та й мені якийсь час здавалось… Ах, що тут багато казати. Він забагато хотів. Загрожував моїй свободі, а мене тягне на блювоту при самій думці про моногамію. Зрештою, я взяла приклад з тебе, Єнно. Пам’ятаєш ту розмову у Вендерберзі? Коли ти вирішила порвати з тим твоїм відьмаком? Я тобі тоді радила, щоб ти спинилась, казала, що ти не знайдеш кохання на вулиці. Однак ти мала рацію. Кохання коханням, а життя життям. Кохання минає…

- Не слухай її, Єнніфер – холодно промовила Тіссая. – Ти розпалена і повна жалю. Знаєш, чому не йде на бенкет до Аретузи? Бо соромиться показатись там сама, без чоловіка, з яким була пов’язана чотири роки. Через якого їй заздрили. І якого втратила, бо не вміла цінувати його любові.

- Може би так порозмовляти про щось інше? – запропонувала Єнніфер, ніби спокійним, але трохи зміненим голосом. – Цирі, налий нам. Холера, мала ця карафка. Будь ласкава, принеси ще одну.

- Принеси дві – засміялась Маргарита. – У нагороду також дістанеш ковточок і сядеш біля нас, вже не муситимеш дослухатись здалеку. Твоя освіта розпочнеться тут, зараз, перед тим, як потрапиш до мене, до Аретузи.

- Освіта! – Тіссая закотила очі догори. – Боги!

- Тихо, люба майстрине – Маргарита вперла долоню у мокре стегно, вдаючи гнів. – Тепер я ректорка школи! Тобі не вдалось зрізати мене на випускних іспитах!

- Шкодую.

- Я теж, уяви собі. Я мала б тепер приватну практику, як Єнна, і небула б змушена мучитись з адептами, не мусіла б витирати носи плаксійкам, ані наглядати за тими гордячками. Цирі, вислухай мене і завчи. Чародійка завжди діє. Зле чи добре, виявиться пізніше. Але треба діяти, сміливо хапати життя за гриву. Вір мені, малявко, я шкодую виключно за бездіяльністю, нерішучістю, ваганнями. Щодо вчинків і дій, навіть тих, що принесли смуток і жаль, не шкодую. Поглянь на ту поважну пані, яка скромно сидить, робить міни і прискіпливо поправляє все, що може. Це Тіссая де Вріес, архімайстриня, яка виховала десятки чародійок. Вчила їх, що слід діяти. Що бездіяльність…