Слава ЗСУ!

Чародійки перепросили Єнніфер, але жодна й не подумали про те, щоб перепросити Цирі. Єнніфер, вислуховуючи вибачення, дивилась на неї, а Цирі чула, як палахкотіють її вуха. А найгірше було Фабіо – Мольнар Джанкарді вилаяв його так, що хлопець мав сльози в очах. Цирі було його шкода, але вона й пишалась ним - Фабіо дотримався слова і навіть словом не писнув про виверну.

Єнніфер, як виявилось, прекрасно знала Тіссаю і Маргариту. Чародійки запросили її до «Срібної чаплі», найкращого і найдорожчого заїзду у Горс Велені, де Тіссая де Вріс спинилась по приїзді, зі знаних тільки їй причин зволікаючи з виїздом на острів. Маргарита Лаукс-Антілле, яка, як виявилось, була ректоркою Аретузи, прийняла запрошення старшої чародійки і поки що ділила з неї помешкання. Заїзд був справді люксовим – мав у підземеллях власну лазню, яку Маргарита і Тіссая винайняли для свого виключного ужитку, платячи за це невимовні гроші. Єнніфер і Цирі, ясна річ, теж було запрошено до користування з лазні – у результаті всі вже кілька годин поперемінно плавали у басейні і пітніли у парильні, безперервно при цьому пліткуючи.

Цирі подала чародійці рушник. Маргарита делікатно вщипнула її за щічку. Цирі знову фиркнула і з плюсканням скочила до басейну, до пахучої розмарином води.

- Плаває як мала тюленіиха – засміялась Маргарита, простягаючись поряд з Єнніфер на дерев’яній лежанці. – А зграбна як наяда. Даш мені її, Єнно?

- Якраз для цього я її сюди привезла.

- На який рік я маю її прийняти? Вона знає основи?

- Знає. Але нехай почне як всі, з підготовчої. Це їй не зашкодить.

- Мудро – промовила Тіссая де Вріс, зайнята виправленням того, як стояли чашки на мармуровій, вкритій скрапленою парою стільниці столу. – Мудро, Єнніфер. Дівчині буде легше, якщо вона почне разом з іншими новачками.

Цирі вискочила з басейну, сіла на борту обгородження, витискаючи волосся і плюскаючи ногами у воді. Єнніфер і Маргарита ліниво пліткували, час-від-часу витираючи обличчя змоченими у холодній воді серветками. Тіссая, скромно обгорнута простирадлом, не втручалась у розмову, справляючи враження цілком поглиненої наведенням ладу на столику.

- Уклінно перепрошую, вельможні дами! – закричав раптом з гори невидимий власник заїзду. – Прошу вибачити, що смію заважати, але… Якийсь офіцер дуже хоче бачити пані де Вріс! Каже, що це не терпить зволікання!

Маргарита Лаукс-Антілле захихотіла і підморгнула до Єнніфер, після чого обидві як за командою скинули зі стегон рушники і прибрали досить вишуканих і дуже викличних поз.

- Нехай офіцер зайде! – крикнула Маргарита, стримуючи сміх. – Запроси його! Ми готові!

- Як діти – зітхнула Тіссая де Вріс, крутячи головою. – Прикрийся, Цирі.

Офіцер зайшов, але вибрики чародійок цілком зійшли нанівець. Офіцер не знітився при їх вигляді, не почервонів, не відкрив рота, не вибалушив очі. Бо офіцер був жінкою. Висока, струнка жінка з довгою чорною косою і мечем при боці.

- Пані – сухо сказала жінка, з хрускотом кольчуги злегка вклонившись у бік Тіссаї де Вріс. – Доповідаю про виконання твоїх доручень. Прошу про дозвіл на повернення до гарнізону.

- Дозволяю – коротко відповіла Тіссая. – Дяккую за супровід і за допомогу. Щасливої дороги.

Єнніфер всілась на лежанці, дивлячись на чорно-золотаво-червону кокарду на плечі войовниці.

- Я тебе знаю?

Войовниця з гідністю вклонилась, витерла спітніле обличчя. У лазні було спекотно, а вона мала на собі кольчугу і шкіряний кафтан.

Я часто бувала у Вендерберзі – мовила вона. – Пані Єнніфер. Мене звати Райла.

Судячи за кокардою, ти служиш у спеціальних частинах короля Демавенда?

Так, пані.

У званні?

Капітана.

- Дуже добре – розсміялась Маргарита Лаукс-Антілле. – У війську Демавенда, як я констатую з задоволенням, нарешті почали давати офіцерські патенти воякам з яєчниками.

- Чи я можу йти? – войовниця випросталась, опираючись долонею на голівку меча.

- Можеш.

Я відчула ворожість у твоєму голосі, Єнна – сказала по хвилі Маргарита. – Що тобі до пані капітана?

Єнніфер підвелася, зняла два кухлика зі столика.

- Ти бачила стовпи, що стоять на роздоріжжях? – спитала. – Мусиш знати, мусила відчувати сморід гниючих трупів. Ті стовпи це їх ідея та діло їх рук. Її і її підлеглих з спеціальних підрозділів. Банда садистів!

- Це війна, Єнніфер. Та Райла не раз мусила бачити товаришів по зброї, які потрапили живцем до лап Білок. Повішених за руки на деревах як цілі для стріл. Осліплених, кастрованих, зі спаленими у вогнищах ногами. Жорстокостей, які чинять Scoia'tael, не посоромилась би сама Фалька.