Слава ЗСУ!

Дія амулету не тривала довго. Цирі не мала достатньо сили, щоб опанувати його і продовжити тривалість закляття. На щастя, чари припинили свою дію у підхожий момент – коли вибралась з натовпу і побачила Фабіо, що чекав на неї на вулиці.

- Ой-йой – сказав хлопець. – Ой-йой, Цирі. Ти тут. Я непокоївся…

- Не треба. Ходімо, швидше. Вже минув полудень, мушу повертатись.

- Ти не зле зарадила собі з тією потворою – хлопець подивився на неї з подивом. – Але ж і швидко рухалась! Де ти цього навчилась?

- Чого? Виверну вбив зброєносець.

- Неправда. Я бачив…

- Ти нічого не бачив! Прошу тебе, Фабіо, ані слова нікому. Нікому. А особливо пані Єнніфер. Ойо-йой, вона б дала мені, якби довідалась…

Замовкла.

- Ті там – вказала позаду себе, в бік ринку – мали рацію. Це я роздратувала виверну… То через мене…

- Це не через тебе – переконано заперечив Фабіо. – Клітка була зогнилою і збитою абияк. Вона могла тріснути кожної миті, за годину, завтра, післязавтра… Краще, щоб це тепер було, бо ти врятувала…

- Зброєносець врятував! – закричала Цирі. – Зброєносець! Вбий це собі у голову, нарешті! Кажу ж тобі, якщо видаш мене, перетворю тебе в… В щось огидне! Я знаю чари! Я зачарую тебе…

- Гай-гайй – почулось з-за їх спин. – Годі вже!

Одна з жінок, що йшли перед ними, мала темне, гладко зачесане волосся, блискучі очі і вузькі губи. Вона носила накинутий на плечі короткий плащ з фіолетовим коміром, оздоблений білячим хутром.

- Чому ти не в школі, адептко? – запитала вона холодним, дзвінким голосом, змірявши Цирі проникливим поглядом.

- Зачекай, Тіссая – сказала друга жінка, молодша, світловолоса і висока, у зеленій, сильно декольтованій сукні. – Я її не знаю. Вона хіба не є…

- Є – обірвала її темноволоса. – Я впевнена, що це одна з твоїх дівчат, Рито. Ти ще всіх не знаєш. Це одна з тих які втекли з Локсії під час розгардіяшу у час зміни квартир. І тепер нам в цьому сама зізнається. Ну, адептко, чекаю.

- Що?- зморщилась Цирі.

Жінка стисла вузькі губи, поправила манжети рукавичок.

- В кого ти вкрала камуфлюючого амулета? А може, хтось його тобі дав?

- Що?

- Не випробовуй мого терпіння, адептко. Твоє ім’я, клас, ім’я виховательки. Швидко!

- Що?

- Вдаєш дурепу, адептко? Ім’я! Як тебе звуть?

Цирі стисла зуби, а її очі запалали зеленим жаром.

Анна Інгеборга Клопшток – нагло процідила вона.

Жінка піднесла руку і Цирі одразу зрозуміла всю величину своєї помилки. Єнніфер тільки раз, втомлена її довгим ниттям, продемонструвала їй, як діють паралізуючі чари. Враження було винятково паскудним. Тепер було так само.

Фабіо глухо крикнув і кинувся в її бік, але друга жінка, та світловолоса, схопила його за комір і стримала на місці. Хлопець борсався, але руки жінки були немов із заліза. Цирі не могла навіть здригнутись. Мала враженн, що поволі вростає у землю. Темноволоса нахилилась і втупила в неї блискучі очі.

- Я не є прихильницею тілесних покарань – сказала вона льодяним тоном, знову поправляючи манжети рукавичок. – Але я постараюсь, щоб тобі дали березової каші. Не за непослух, не за крадіжку амулету і не за прогул. Не за те, що носиш недозволене вбрання, зо ходиш з хлопцем і розмовляєш з ним про справи, про які заборонено тобі говорити. Будеш бита за те, що не зуміла розпізнати архімайстрині.

- Ні! – крикнув Фабіо. – Не обіть їй кривди, вельможна пані! Я клерк у банку пана Мольфара Джанкарді, а ця панянка…

- Заткнися! – закричала Цирі. – Замвок… - Закляття мовчання було кинуто швидко і грубо. Відчула на губах кров.

- Ну? – поквапила Фабіо та ясноволоса, нагинаючись і пестливим рухом розгладжуюи зім’ятого комірця хлопця.

- Кажи. Хто така ця горда панянка?

Маргарита Лаукс-Антілле з плюскотом випірнула з басейну, розбризкуючи воду. Цирі не могла стриматись, щоб не витріщатись. Вона бачила нагою Єнніфер не раз і не вірила, щоб хтось міг мати гарнішу фігуру. Помилялась. При вигляді нагої Маргарити Лаукс-Антілле від заздрості почервоніли б мармурові статуї богинь і німф.

Чародійка вхопила цебро з холодною водою і вилляла собі на бюст, при цьому непристойно лаючись і трусячись.

- Гей, дівчино – поманила вона Цирі. – Будь такою доброю і подай мені рушник. Ну, припини нарешті витріщатись на мене.

Цирі стиха фиркнула, все ще ображена. Тільки-но Фабіо видав, хто вона, чародійки силоміць тягли її через пів міста, виставивши на посміховисько. У банку Джанкарді справа, річ ясна, одразу вияснилась. Чародійки перепросили Єнніфер, висловивши свою поведінку. Річ була в тому, що адептки з Аретузи тимчасово були переведені до Локсії, бо приміщення школи мали використовуватись для учасників і гостей чародійського з’їзду. Користуючись з замішання при переїзді, кілька адепток втекли з Танедду і прогулятись до міста. Маргарита Лаукс-Антілле і Тіссая де Вріс, отримавши сигнал від активованого амулету Цирі, прийняла її за одну з прогульниць.