Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Прути клітки виламались з тріском, виверна видерлась на зовні. Рябий зістрибнув з помосту і силкувався стримати її жердиною, але потвора вибила її одним ударом лапи, скрутився і шмагонув його колючим хвостом, перетворивши рябу щоку на криваве місиво. Засичавши і розправивши покалічені крила, виверна сповзла з помосту, рушивши на Цирі, Фабіо і зброєносця, що саме намагались підвестися з землі. Абрикосова панна зомліла і впала пластом навзнак. Цирі згрупувалась для стрибка, але зрозуміла, що не встигне.
Їх врятував кошлатий песик, який вирвався з рук перекупки, перевернутої і замотаної у власні шість спідниць. Тонко дзявкаючи, псина кинулась на потвору. Виверна засичала, підвелась, притисла песика кігтями, метнулась зміїним, неймовірно швидким рухом і вп’яла йому зуби в карк. Песик дико заскавулів.
Зброєносець зірвався на коліна і потягся до боку, але вже не знайшов руків’я, бо Цирі була швидшою. Блискавичним рухом витягла меча з піхов, підскочила в півоберті. Виверна звелася, відірвана голова песека звисала з її зубатої пащеки.
Всі вивчені у Каер Морхені рухи, як здавалось Цирі, виконались самі, майже без її волі і участі. Вона втяла заскочену виверну в черево і одразу закрутилась ухиляючись, а ящер, що рушив на неї, впав на пісок, бухаючи кров’ю. Цирі перестрибнула його, вправно уникаючи хвоста, що бився, впевнено, точно і сильно рубонула потвору в шию, відскочила, мимовільно виконала непотрібне вже ухиляння і одразу повторила ще раз, цього разу розрубуючи поперек. Виверна скрутилась і знерухоміла, тільки зміїний хвіст ще звивався і товкся, сіючи довкола піском.
Цирі швидко запхала зброєносцеві до руки закривавленого меча.
- Не треба боятись! – крикнула до скупченого натовпу і всіх глядачів, що виплутувались з плахти. – Потвору вбито! Цей мужній лицар закатрупив її на смерть…
Раптом відчула тиск у горлі і вирування у шлунку, в її очах потемніло. Щось з страшною силою вдарило її в зад, так, що аж зуби задзвеніли. Помилилась. Тим, що її вдарило, була земля.
- Цирі… - прошепотів Фабіо, що стояв поряд з нею на колінах. – Що це? Боги, ти бліда як труп…
- Шкода – промурмотіла – що ти себе не бачиш.
Люди скупчились довкола. Кілька штурхали тушу виверни палицями і мітлами, декілька обступили рябого, решта віватували на честь героїчного зброєносця, безстрашного драконовбивці, єдиного, хто залишився холоднокровним і запобіг масакрі. Зброєносець приводив до тями абрикосову панну, водночас з легким ошелешенням дивлячись на клинок свого меча, вкритий розмащеними смугами засохлої крові.
- Мій герой… - абрикосова панна очуняла і переплела зброєносцеві пуки на шиї. – Мій рятівник! Мій коханий!
- Фабіо – сказала слабким голосом Цирі, дивлячись на міських стражників, що пропихались через натовп. – Допоможи мені встати і забери мене звідси. Швидко.
- Бідні діти… - товста міщанка у чепці подивилась на них, коли вони крадькома виборсались зі збіговиська. – Ой, дісталось же вам. Ой, якби не цей удатний лицар, ваші б матері виплакали б очі!
- Дізнайтеся, чиїм зброєносцем є цей молодик! – крикнув ремісник у шкіряному фартусі. – Він гідний паса і острогів![14]
- А звіролова до ганебного стовпа! Батогів йому, батогів! Таку потвору до міста, поміж людей…
- Води, зараз! Панна знову зомліла!
- Моя бідна Моя бідна Мушка! – раптом завила перекупка, шаленіючи над тим, що залишилось від кудлатого песика. – Моя нещасна псинка! Людиии! Ловіть ту дівку, ту шельму, яка розізлила дракона! Де вона? Хапайте її! Це не звіролов, то вона в усьому винна!
Міські стражники, за допомогою добровольців, почали пропихатись серед тлуму і роззиратись. Цирі прийшла до тями.
- Фабіо – прошепотіла. – Розділимось Зустрінемось за хвилину в тій вулиці, якою проходили. Іди. А якщо хтось тебе затримає і питатие про мене, то ти мене не знаєш і не знаєш, хто я.
- Але… Цирі…
- Йди!
Стиснула в кулаці амулет Єнніфер і пробурмотіла активуюче закляття. Чари подіяли миттєво, і саме вчасно. Стражники, які вже пропхались в її напрямку, розгублено спинились.
- Що за біда? – здивувався один з них, дивлячись, здавалось, просто на Цирі. – Де вона? Я щойно її бачив…
- Там, там! – крикнув інший, вказуючи у протилежному напрямку.
- Цирі відвернулась і відійшла, дещо злегка ошелешена і ослаблена ударом адреналіну і активізацією амулету. Амулет діяв так, як і повинен був діяти – абсолютно ніхто її не помічав, і ніхто не звертав на неї увагу. Абсолютно ніхто. Внаслідок чого, поки вибралась з натовпу, була незліченну кількість разів штовхнута, потоптана і копнута. Чудом уникла розчавлення скинутою з возу скринею. Їй мало не вибили вилами ока. Закляття, як виявилось, мало свої добрі і злі сторони – і стільки ж переваг, як і вад.
