Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
- Це неправдива неправда – голосно сказала Цирі, випльовуючи кісточки.
- Найправдивіша правда! – запротестував рябий. – Уб’є, коня і вершника уб’є!
- Якби ж то!
- Тихше, панночко! – крикнула перекупка з песиком. – Не перешкоджай! Ми хочемо подивуватись і послухати!
- Цирі, припини – шепнув Фабіо, штовхнувши її в бік. Цирі фиркнула на нього, сягнула до кошика за наступною грушкою.
- Перед василіском – рябий підвищив голос серед гомону глядачів – кожен звір негайно втікає, як тільки почує його сичання. Кожен звір, навіть дракон, що я кажу, навіть кокодрил[13], а кокодрил є до неможливості страшним, хто його бачив, той знає. Один тільки звір не боїться василіска, і це є куниця. Куниця, як тільки побачить потвору в пустелі, то чимшвидше біжить до лісу, там відшукує і з’їдає тільки їй відоме зілля. Тоді отрута василіска вже куниці не страшна, і вона може на смерть його загризти…
Цирі пирхнула сміхом і зімітувала губами протяжний, вкрай непристойний звук.
- Гей, мудрагелько! – не втримався рябий. – Якщо тобі не смакує, то виходь! Я не силую слухати, ні на василіска дивитись!
- Це ніякий не василіск.
- Так? А що це, премудра пані?
- Виверна – заявила Цирі, відкинувши огризок грушки і облизуючи пальці. – Звичайна виверна. Молода, хвора, голодна і брудна. Але виверна, і тільки. Старшою мовою: wyyern.
- О, гляньте!- закричав рябий. – Яка розумна і вчена нам трапилась! Закрий рота, бо як тобі…
- Гей – озвався ясноволосий молодик у оксамитовому береті і позбавленому гербу вамсі зброєносця, тримаючи попід руку тендітну і бліду дівчину у абрикосового кольору сукенці. – Ввічливіше, пане звіролове! Не загрожуйте шляхтянці, щоб я вас злегка моїм мечем не покарав. А тим більше, що мені тут шахрайством пахне!
- Яке шахрайство, молодий пане-лицарю? – похлинувся рябий. – Бреше та шма… Я хотів сказати, ця шляхетна панна помиляється! Це василіск!
- Це виверна – повторила Цирі.
- Яка там верна! Василіск! Подивіться тільки, який лютий, як сичить, які кусає клітку! Які має зубиська! Зубиська, скажу, має як…
- Як виверна – скривилась Цирі.
- Якщо ти вже всі розуми поїла – рябий вперся в неї погляд, якого б не посоромився справжній василіск – то наближся! Підійди, щоб він на тебе дихнув! Враз всі побачать, як ляжеш трупом, посинівши від отрути! Ну, підійди!
- Прошу дуже – Цирі шарпнула руку затиснуту Фабіо, і ступила крок вперед.
- Я цього не дозволю! – крикнув ясноволосий зброєносець, покинув свою абрикосову подружку і загородив Цирі дорогу. – Не можна! Занадто ризикуєш, мила дамо!
Цирі, яку ще ніхто так не титулував, злегка почервоніла, поглянула на молодика і затріпотіла віями у спосіб, який багато разів випробувала на писареві Ярре.
- Немає ніякого ризику, шляхетний лицарю – усміхнулась спокусливо вона, всупереч пересторогам Єнніфер, яка надто часто нагадувала їй прислів’я «дай серцю волю – заведе в неволю». – Нічого зі мною не станеться. Той нібито отруйний подих – це брехня.
- Однак я б хотів – молодик поклав долоню на руків’я меча – бути поряд з тобою. Для охорони і захисту… Чи дозволиш?
- Дозволю – Цирі не знала, чому вираз люті на обличчі абрикосової панни дає їй таку велику приємність.
- Це я її охороняю і захищаю! – Фабіо задер голову і виклично подивився на зброєносця. – І я теж з нею піду!
- Панове – Цирі наприндилась і задерла носа. – Більше гідності. Не пхайтеся. Всім вистачить.
Коло глядачів захвилювалось і загуло, коли вона сміливо наблизилась до клітки, відчуваючи подих обох хлопців на карку. Виверна люто засичала і заборсалась, у ніздрі вдарив сморід гаддя. Фабіо голосно ахнув, але Цирі не відступила. Вона підійшла ближче і простягнула руку, майже торкнувшись клітки. Потвора стрибнула на прути, гризучи її зубами. Натовп знову захвилювався, хтось закричав.
- Ну і що? – Цирі обернулась, гордо взявшись в боки. – Померла? Мене отруїв той ніби отруйний монстр? З нього такий василіск, як з мене…
Замовкла, бачачи раптом блідість, що вкрила обличчя зброєносця і Фабіо. Блискавично обернулась і побачила, як два прути клітки розлізлись під натиском розлютованого ящера, вирвались з рами заіржавілі цвяхи.
- Втікайте! – з усіх сил закричала. – Клітка трісла!
Глядачі з криком ринули до виходу. Кілька намагались продертись через плахти, але тільки заплутали в ній себе та інших, попадали, утворюючи клубок, що верещав. Зброєносець схопив Цирі за плече саме в той момент, коли вона намагалась відстрибнути, внаслідок чого обоє заточились, спіткнулись і впали, перекинувши а також і Фабіо. Кудлатий песик перекупки почав гавкати, рябий огидно лаятись, а цілком дезорієнтована абрикосова панна – пронизливо пищати.
