Слава ЗСУ!

- А це? Яку подію зображає ця картина?

- Пізнавання Обранців. Беккер і Джамбаттіста піддають магічному тестові дітей чергових прибуваючих переселенців, щоб виявити Джерела. Відібрані діти будуть відібрані у родин і забрані до Мірте, першого осередку магів. Ти бачиш справжній історичніий момент. Як бачиш, всі діти налякані, тільки та рішуча брюнеточка з повною довір’я усмішкою протягує руку до Джамбаттісти. Це знаменита пізніше Агнеса з Гланвілле, перша жінка, яка стала чародійкою. Ця жінка за нею – її мати. Сумна якась.

- А ця групова сцена?

- Новіградська Унія. Беккер, Джамбаттіста і Монк укладають угоду з володарями, жерцями і друїдами. Щось таке як пакт про ненапад і відділення магії від держави. Страшний кітч. Йдемо далі. От тут бачимо Жоффрея Монка, що вирушає в гирло Понтрау, що тоді ще звався Aevon y Pont ar Gwennelen, Річка Алебастрових Мостів. Монк плив до Loc Muinne, щоб схилити тамтешніх ельфів до прийняття групи дітей, Джерел, які мали навчатись у ельфів-магів. Тебе може зацікавить, що серед дітей був хлопчик, якого пізніше звали Герхартом з Аелле. Ти хвилину тому познайомився з ним. Тепер той хлопчик називається Геном Гедимдейтом.

- Тут – відьмак подивився на чародія – аж проситься щось батальне. Бо через кілька років після завершення успішної подорожі Монка війська маршала Раупеннека з Третогору здійснили різанину Loc Muinne i Est Haemlet, убивши всіх ельфів, без огляду на вік чи стать. І розпочалася війна, яка завершилась різаниною під Shaerrawedd.

- Твоє імпонуюче знання історії – знову усміхнувся Вільгефортц – дозволяє тобі знати, що жоден з тогочасних майстрів не брав участі війні. Тому ця тема не надихнула жодної адептки до малювання відповідного полотна. Ходімо далі.

- Ходімо. Тут, на цьому полотні, що це за подія? Ах, знаю. Це Раффард Білий примирює ворогуючих королів і кладе край Шестирічній війні. А тут маємо Раффарда, що відмовлється прийняти корону. Гарний, шляхетний жест.

- Думаєш? – нахилив голову Вільгефортц. – Що ж, у кожному разі це був жест, який мав силу прецедента. Однак Раффард прийняв посаду першого радника і фактично урядував, бо король був дебілом.

- Галерея слави... – буркнув відьмак, підходчи до наступної картини. – А що ми маємо тут?

- Історичний момент скликання першого Капіулу і ухвалення закону. Зліва сидять: Герберт Стаммельфорд, Аврора Хенсон, Іво Ріхерт, Анес з Ґлевілля, Жоффрей Монк і Радмір з Тор Канедду. Тут, якщо бути щирим, також аж проситьс пояснююче батальне полотно. Тому, що незабаром у брутальній війні замочили тих, які не хотіли визнати Капітули і підпорядкуватись Законові. Між іншими і Раффарда Білого. Але про це історичні трактати мовчать, щоб не шкодити його прекрасній легенді.

- А тут… Гамм… Так, це точно малювала адептка. І то дуже молода…

- Безсумнівно. Зрештою, це алегорія. Я б її назвав алегорією тріумфуючої жіночності. Повітря, Вода, Земля і Вогонь. І чотири славетні чародійки, майстрині у володінні силами цих частин. Агнес з Гленвіллю, Аврора Хенсон, Ніна Фіорованті і Клара Ларісса де Вінтер. Поглянь на наступне, дуже вдале полотно. Тут ти теж бачиш Клару Ларіссу де Вінтер, яка відкриває академію для дівчат. У будинку, в якому ми якраз знаходимося. А ті портрети це уславлені випускниці Аретузи. Оце друга історія тріумфуючої жіночності і поступової фемінізації професії: Янна з Мурвіелю, Нора Вагнер, її сестра Августа, Ядя Ґлевіссіг, Летіція Харбоннеау, Ілона Лаукс-Антілле, Карла Деменція Крест, Йоланта Суарес, Апріль Венхавер… І єдина, що живе зараз: Тіссая де Вріес…

Пішли далі. Єдваб сукні Лідії ван Бредевоорт шовковисто шепотів, а у тому шепоті була грізна таємниця.

- А це? – Геральт затримався. – Що це за жахлива сцена?

- Мучеництво мага Радміра, з якого живцем здерли шкіру під час повстання Фальки. На тлі палає місто Мірте, яке Фалька наказала пустити за димом.

- За що незадовго після цього пущено з димом саму Фальку. На аутодафе.

- Цей повсюдно знаний факт, темерські і реданські діти до сьогодні бавляться у спалення Фальки напередодні Саовіни. Повернемось, щоб ти міг оглянути другу частину галереї… Бачу, що ти хочеш про щось запитати. Я слухаю.

- Мене заскочила хронолоігя. Звісно, я знаю, як діють еліксири молодості, але спільне перебування на полотнах нині живучих і давно мертвих…

- Іншими словами, ти дивуєшся, що на бенкеті зустрів Гена Гедимдейта і Тіссаю де Вріес, а серед нас не було Беккера, Агнес з Гланвілле, Стаммельфорда чи Ніни Фіорованті?

- Ні. Я знаю, що ви не є безсмертними…

- Чим є смерть? – перебив Вільгефортц. – Для тебе?