Слава ЗСУ!

Потім побачила чорно-білого кота, а за мить вона була тим котом, дивилась його очима. Довкола був чужий, похмурий дім. Бачила великі повні книг полиці, освітлений кількома підсвічниками пюпітр, а біля нього двох схилених над сувоями чоловіків. Один з тих чоловіків кашляв і втирав губи хустинкою. Другий, карлик з величезною головою, сидів у кріслі на коліщатах. Він не мав обидвох ніг.

- Неймовірно… - зітхнув Фенн, пробігаючи поглядом зітлілим пергаментом. – Не хочеться вірити… Звідки в тебе ці документи?

- Ти б неповірив, якби я сказав – закашляв Кодрінгер. – Чи ти вже тепер зрозумів, ким насправді є Цирілла, князівна Цинтри? Дитя Старшої Крові… Останнє відгалуження того бісового дерева ненависті! Остання галузка, а на ній останнє отруєне яблучко…

- Старша кров… Так далеко втікла… Паветта, Каланте, Адалія, Елее, Фіона…

- І Фалька.

- О боги, це не неможливо! По перше, Фалька не мала дітей! По друге, Фіона була законною донькою…

- По перше, про молодість Фальки ми нічого не знаємо. По друге, не сміши мене, Фенне. Ти ж знаєш, що на звук слова «законний» я лускаю від сміху. Я вірю цьому документу, бо на вигляд є автентичним і правдивим. Фіона, прапрабабуся Паветти, була донькою Фальки, того чудовиська у людській подобі. До біса, я не вірю у ті всі дурнуваті провіщення, пророцтва та інші дурощі, але коли я зараз думаю про пророцтво Ітліни…

- Осквернена кров?

- Осквернена, забруднена, проклята, це можна розуміти по різному. А згідно легенди, якщо пам’ятаєш, саме Фалька була проклята, бо Lara Dorren aep Shiadhal наклала прокляття на її матір…

- Це байки, Кодрінгере.

- Ти правий, це байки. Але чи знаєш ти, коли байка припиняє бути байкою? У момент, коли хтось починає вірити у неї. А у байку про Старшу Кров хтось вірить. Особливо у фрагмент, що говорить про те, що з крові Фальки народиться месник, який знищить старий світ, а на його руїнах збудує новий.

- І тим месником має бути Цирілла?

- Ні. Не Цирілла. Її син.

- А Циріллу розшукує…

- Емгир вар Емрейс, імператор Нільфгаарду – холодно закінчив Кодрінгер. – Тепер розумієш? Цирілла, незалежно від її волі, має стати матір’ю наступника трону. Ерцгерцога, який має стати Принцом Темряви, нащадком і месником тієї чортиці Фальки. Знищення, а пізніше відбудова світу має, як мені здається, перебігати у керований і контрольований спосіб.

Каліка довго мовчав.

- Ти не думаєш – врешті спитав – що слід було б повідомити про це Геральта?

- Геральт? – Кодрінгер скривив губи. – А хто це такий? Чи це випадков не той наївняк, який недавно переконував мене, що не діє заради вигоди? О, я вірю, він не діє заради власного зиску. Діє заради чужої. Зрештою, несвідомо. Вистежує Ріенса, який є на прив’язі, не відчуваючи нашийника на власній шиї. Я мав би його інформувати? Допомагати тим, які самі хочуть заволодіти цією куркою що несе золоті яйця, щоб шантажувати Емгира, або втертись йому в довіру? Ні, Фенне. Я не є аж настільки дурним.

- Відьмак діє на повідку? Чиєму?

- Подумай.

- Трясця!

- Доречно вибране слово. Одна людина, яка має на нього вплив. Якій він довіряє. Але я їй не довіряю. І ніколи не довіряв. Я сам долучусь до цієї гри.

- Це небезпечна гра, Кодрінгере.

- Немає безпечних ігор. Є тільки ігри варті і не варті свічок. Фенне, братику, хіба ти не розумієш, що нам потрапило до рук? Золота курка, яка нам, а не комусь іншому, знесе величезне яйце, все з золотісінького золота.

Кодрінгер зайшовся кашлем. Коли прибрав хустку від рота, на ній були сліди крові.

- Золото цього не вилікує – промовив Фенн, дивлячись на хустинку в руці партнера. – А мені не дасть ніг…

- Хто зна?

У двері хтось постукав. Фенн неспокійно завертівся у кріслі на колесах.

- Кодрінгере, ти на когось чекаєш?

- Так. На людей, яких я посилав на Танедд. По золоту курку.

Не відчиняй, крикнула Цирі. Не відчиняй тих дверей! За ними смерть! Не відчиняй тих дверей!

- Вже відкриваю, вже відкриваю – заволав Кодрінгер, прибираючи засув, після чого повернувся до кота, що нявчав. – А ти будь тихо, бестіє заплішена…

Замовк. У дверях не стояли ті, кого він очікував. У дверях стояли троє осіб, яких він не знав.

- Ви пан Кодрінгер?

- Пан виїхав у справах – адвокат вдав дурну міну і змінив голос на злегка пискливий. – Я камердинер пана, звуся Ґломб, Мікаель Ґломб. Чим я можу прислужитись вельможним панам?

- Нічим – промовив один з чоловіків, високий напівельф. – Оскільки пана немає, ми залишимо тільки лист і сповіщення. Ось лист.

- Обов’язков передам – Кодрінгер, чудово почуваючись у ролі недорікуватого дворецького, принижено вклонився, простягнув руку по перев’язаний червоною шнурівкою сувій пергаменту. – А звістка?