Слава ЗСУ!

Коли Геральт опритомнів, місяць і далі був на своєму місці. Цикади запекло сюркотіли, як ніби й вони хотіли шаленством і безпам’ятством перемогти неспокій і страх. З найближчого вікна лівого крила Аретузи хтось спраглий сну верещав і дуже кляв, домагаючись тиші. З вікна з іншого боку хтось інший, видно зі значно більш артистичною душею, захоплено аплодував і вітав.

- Ох, Єнно… - прошепотів відьмак з докором.

- Я мала причину… - вона поцілувала його, а потім поклала щоку на подушку. – Мала причину, щоб кричати. Так що я кричала. Цього не варто стримувати у собі, це нездорово і неприродно. Якщо можеш, обійми мене.

Телепорт Чайки, також названий за іменем його першовідкривача Порталом Бенавента. Знаходиться на острові Танедд, на останньому поверсі Вежі Чайки. Він сталий, періодично активний. Засади функціонування: не відомі. Призначення: невідоме, можливо спотворене внаслідок самостійного розпаду, можливі численні розгалуження чи розкидання.

Увага: телепорт хаотичний і смертельно небезпечний. Експерименти категорично заборонені. Вживання магії у Вежі Чайки заборонене і у найближчій околиці, зокремателепортаційної. Подання про прохання на доступ доTor Lara та оглдини телепорту розглядає виключно Капітула. Подання слід обґрунтувати розпочатими дослідницькими роботами і спеціалізацією в цій галузі.

Бібліографія: Жоффрей Монк«Магія Старшого Народу»; Іммануель Бенавент «Портал з Tor Lara»; Ніна Фіорованті «Теорія і практика телепортації»; Рансант Алваро «Таємничі брами».

Прогібація (список заборонених артефактів), Ars Magica, Ed. LVIII

ЧЕТВЕРТИЙ РОЗДІЛ

Спершу був тільки пульсуючий, миготливий хаос і каскад образів, вируюча, повна звуків і голосів безодня. Цирі бачила сягаючу неба вежу, на даху якої танцювали блискавиці. Вона чула крик хижого птаха і була тим птахом. Летіла з величезною швидкістю, а під нею було розбурхане море. Бачила малу ганчір’яну лялечку і раптом була цією лялькою, а довкола клубочилась темрява, пульсуюча голосами цикад. Вона бачила великого чорно-білого кота і раптом стала тим котом, а довкола був темний дім, потемнілі дерев’яні панелі, запах свічок і старих книг. Чула, як хтось кілька разів вимовив її ім’я, закликає її. Бачила срібних лососів, що перестрибували водоспади, чула шум дощу, що вдарявся у листя. А потім почула дивний, протяжний крик Єнніфер. І то цей крик пробудив її, вирвав з безодні позачасся і безладу.

Тепер, безуспішно намагаючись пригадати собі сон, чула вже тільки тихі звуки лютні і флейти, дзенькання тамбурина, спів і сміх Жовтця і групи вагантів, з якими він випадково познайомився, й які далі веселились у кімнаті в кінці коридору.

Через вікно падала смуга місячного світла, яка дещо розсіювала морок і надавала кімнаті Локсії вигляд видива зі сну. Цирі відкинула простирадла. Вона спітніла, волосся прилипло їй до лоба. Вона увечері довго не могла заснути, їй бракувало повітря, хоч вікно було відкрите навстіж. Знала, що було причиною. Перед тим, як піти з Геральтом, Єнніфер обклала кімнату охоронними чарами. Нібито для того, щоб унеможливити кому-небудь увійти, але Цирі підозрювала, що йшлося радше про те, щоб зробити неможливим вихід. Її просто ув’язнили. Єнніфер, хоч і явно задоволена від зустрічі з Геральтом, не забула і не вибачила її самовільної і дурнуватої втечі до Гірундуму, дякуючи якій і дійшло до цієї зустрічі.

Саму її зустріч з Геральтом наповнила смутком і розчаруванням. Відьмак був мовчазним, стривоженим, неспокійним і явно нещирим. Їх розмови уривались і загальмованими, в’язли у недокінчених, перерваних напів слові реченнях і питаннях. Очі і думки відьмака утікали від неї і бігли у далечінь. Цирі знала, куди вони бігли.

З кімнатки у кінці коридору долинав самотній і тихий спів Жовтця музика струн лютні, що струмувала як джерело на камінні. Впізнала мелодію, яку бард складав кілька днів. Баллада – Жовтець кількаразово цим похвалився – носила назву «Невловима» і мала принести поетові тріумф на щорічному турнірі бардів, що відбувався пізно восени у замку Вартбург. Цирі вслухалась у слова.

Над дахами мокрими летиш

Пірнаєш поміж жовтими ліліями

Але я тебе і так зрозумію

Звісно, якщо встигну…

Стукали копита, вершники галопували у ніч, на горизонті небо квітло відлунням пожеж. Хижий птах закричав і розпростер крила, зриваючись у політ. Цирі знову занурилась в сон, почувши, як хтось кілька разів вимовив її ім’я. Одного разу це був Геральт, одного разу Єнніфер, раз Трісс Мерігольд, врешті – і то не раз – незнайома їй, худорлява, світловолоса і сумна дівчина, що дивилась з оправленої рогом і латунню мініатюри.