Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Час зневаги

- Я вірю тобі.

- Коли ти вчилась в Аретузі… Коли ти спала у кімнаті, такій, як ця… Чи ти мала лялечку, без якої не могла заснути? Яка вдень сиділа на бюро?

- Ні – Єнніфер раптово відвернулась. – Я навіть ляльки не мала. Це значний прогрес. А Вільгефортцем не переймайся. Завтрашній день звершить багато справ і вирішить багато проблем.

Завтрашній день, подумав. Вона приховує щось від мене. А я боюсь запитувати. Кодрінгер мав рацію. Я потрапив у паскудну кабалу. Але тепер немає виходу. Мушу зачекати на те, що принесе день, що гряде, який нібито має прояснити все прояснити. Я мушу їй довіряти. Знаю, що щось станеться. Зачекаю. І пристосуюсь до ситуації.

Він подивився на бюро.

- Єнно?

- Тут я.

- Люби мене.

Обійняв її. Торкнувся. Знайшов її. Єнніфер, у неправдоподібний спосіб і м’яка, й тверда воднеочас, голосно зітхнула. Слова, які промовляли, рвались, гинули серед зітхань і пришвидшених подихів, переставали мати значення, розсіювались. Вони замвокли, зосередившись на пошуку один одного, на пошуку істини. Шукали довго, уважно і дуже ретельно, боячись блюзнірського поспіху, нерозсудливості і байдужості. Шукали сильно, інтенсивно і гаряче, лякаючись блюзнірського сумніву і вагання. Шукали обережно, лякаючись блюзнірської неделікатності.

Вони знайшли один одного, подолали страх, а за мить вони знайшли правду, яка вибухнула їм під повіками дивною, сліпучою очевидністю, розірвали стогоном застиснуті мовчанкою вуста. І тоді час спазматично здригнувся і завмер, все зникло, а єдиним функціонуючим сенсом став її дотик.

Минула вічність, повернулись до реальності, а час здригнувся вдруге і знову зрушив з місця, поволі, важко, як великий віз. Геральт подивився у вікно. Місяць й далі висів у небі, хоч те, що сталось раніше, в принципі повинно було скинути його на землю.

- Гай-гай – промовила після довгої перерви Єнніфер, повільним рухом витираючи сльозу зі щоки.

Вони нерухомо лежали серед розбурханої постелі, серед трепоту, серед паруючого тепла і згасаючого щастя, серед мовчанки, а довкола клубочилась непроглядна темрява, перенасичена запахом ночі й голосами цикад. Геральт знав, що в такі моменти телепатичні здібності чародійки були надчутливі і дуже сильні, тож інтенсивно думав про гарні справи і речі. Про речі, які мали порадувати її. Про вибухову ясність сходу сонця. Про туман, що висить на світанку над гірським розером. Про кришталеві водоспади, через які стрибаюь лососі, що виблискують так, наче були б з литого срібла. Про теплі краплі дощу, що вдаряють у тяжке від роси листя лопухів.

Думав для неї. Єнніфер усміхнулась, слухаючи його думки. Усмішка тремтіла на її щоці місячною тінню вій.

- Дім? – раптом запитала Єнніфер. – Який дім? Ти маєш дім? Хочеш збудувати дім? Ах… Я перепрошую. Я не повинна була…

Мовчав. Був злим на себе. Думав для неї, мимоволі дозволивши їй прочитати думки про неї.

- Гарна мрія – Єнніфер злегка погладила його по руці. – Дім. Власноруч збудований дім, у тому будинку ти і я. Ти би вирощував коней і вівці, я б доглядала сад, варила їжу і чесала вовну яку б ми возили на торг. За гроші здобуті з продажу вовни і різних плодів землі ми б купували те, що нам необхідне, скажімо, мідні баняки і залізні граблі. Час від часу нас би відвідували Цирі з чоловіком і трійкою дітей, іноді нас би відвідувала Трісс Мерігольд, щоб побути кілька днів. Ми б гарно і з гідністю старіли. А якби я знудилась, ти б награвав мені вечорами на власноруч змайстрованій сопілці. Гра на сопілках, як загальновідомо, є кращим засобом від нудьги.

Відьмак мовчав. Чародійка тихо зітхнула.

- Вибач мене – сказала за мить. Підвівся на ліктю, нахилився, поцілував її. Вона раптом торкнулась, обійняла його. Мовчки.

- Скажи щось.

- Я б не хотів тебе втратити, Єнно.

- Зараз ти маєш мене.

- Ця ніч закінчиться.

- Все закінчується.

Ні, подумав. Я не хочу, що так було. Я надто змучений, щоб сприймати перспективи кінців, які є початками, від яких треба все починати знову. Я б хотів…

- Не кажи – швидким рухом поклала йому пальці на губи. – Не кажи мені, чого б ти хотів і чого прагнеш. Бо може виявитись, що я буду не в змозі сповнити твоїх прагнень, а це мені справді болить.

- А чого прагнеш ти, Єнно? Про що мрієш?

- Тільки про досяжні речі.

- А я?

- Тебе я вже маю.

Довго мовчав. І дочекався миті, коли вона перервала мовчанку.

- Геральте?

- Ммм?

- Кохай мене, прошу.

Спершу, насичені один одним, обоє були повними фантазії та вигадливості, винахідливі, з багатою фантазією та спраглі нового. Як завжди, швидко виявилось, що це водночас і замало і забагато. Вони це зрозуміли одночасно і знову довели один одному свою любов.

Попередня
-= 55 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!