Слава ЗСУ!

- Справді – чародій глузливо усміхнувся. – Клепсидра майже пересипалась, а я, Вільгефортц з Роггевеену, майстер магії, член Капітулу, все ще спілкуюся, не без приємності, з простаком і рубакою, сином простака, рубаки і волоцюги. Ми розмовляємо про речі і справи, які, як загальновідомо, є звичайною тематикою дебатів біля вогнищ простацьких рубак. Наприклад, такі як генетика. Звідки ти взагалі знаєш це слово, мій ти рубако? Зі храмової школи у Елландері, у якій вчать вимовляти по складах і писати двадцять чотири руни? Що тебе схилило до читання книг, у яких можна знайти ці і подібні слова? Де ти так докладно вивчав риторику і красномовство? І для чого ти це робив? Щоб перемовлятись з вампірами? Волоцюго ти мій генетичний, до якого усміхається Тіссая де Вріес. Мій ти відьмаче, рубака, який так причарував Філіппу Ейльхарт, що у неї аж рученята тремтять. Згадуючи якого Трісс Мерігольд заливається рум’янцем. Про Єнніфер з Вендербергу і не згадую.

- Може й добре, що не згадуєш. У клепсидрі залишилось фактично вже так мало піску, що ще трохи й можна буде порахувати зернятка. Не малюй більше образів, Вільгефортце. Кажи, про що йдеться. Розкажи мені про це простими словами. Уяви собі, що ми сидимо біля вогнища, двоє волоцюг, печемо порося, яке раніше вкрали, і безуспішно намагаємося впитись березовим соком. Поставлено просте питання. Відповідай. Як волоцюга волоцюзі.

- Як звучить це просте питання?

- Який пакт ти мені пропонуєш? Яку ж угоду ми маємо укласти? Чому ти хочеш мати мене в своєму казанку, Вільгефортце? У котлі, в якому, як мені здається, починає кипіти? Що тут, окрім канделябрів, висить у повітрі?

- Гмм – чародій задумався, чи вдав, що зробив це. – Питання не просте, але спробую відповісти. Але не як волоцюга волоцюзі. Відповім… як один найманий рубака іншому, собі подібному.

- Може бути.

- Тоді слухай, друже рубако. Мутиться добрячий заміс. Крута різанина на життя і смерть, пощади давати не будуть. Одні переможуть, інших роздзьобають круки. Камраде, ризикни зараз долучитись до тих, які мають більші шанси. До нас. Тих інших покинь і плюнь на них густою слиною, бо вони не мають жодних шансів, то якого дідька ти маєш гинути разом з ними. Ні, ні, камраде, не показуй мені тут кривого писка, знаю, що ти хочеш сказати. Ти хочеш сказати, що ти нейтральний. Що маєш у сраці і одних, і других, що ти просто перечекаєш бійку, в горах, у Каер Морхені. Це невірна думка, приятелю. З нами буде все, що любиш. Якщо не станеш на наш бік, то все це втратиш. А тоді все поглине пустка, ницість і ненависть. Тебе знищить час погорди, який надходить. Так що, будь розсудливим і стань на правильний бік, коли доведеться обирати. А обирати доведеться. Ти можеш мені вірити.

- Дивовижно – усміхнувся паскудно відьмак – як сильно всіх обурює моя нейтральність. До якого ступеня вона робить мене об’єктом пропозицій пактів і угод, оголошень про співпрацю, повчань про потребу здійснення вибору і ставання на правильний бік Закінчимо цю розмову, Вільгефортц. Ти гаєш час. У цій грі я не є для тебе рівним партнером. Я не бачу можливості, щоб ми обоє зійшлись на одній картині у Галереї Слави. Особливо на баталістичній.

Чародій мовчав.

- Розставляй собі – продовжив Геральт – на своїй шахівниці королів, дам, слонів і тур, це не хвилює мене, бо я на цій шахівниці значу стільки, скільки пил, що вкриває її. Це не моя гра. Ти стверджуєш, що я буду змушений обирати? Я заявляю, що ти помиляєшся. Я не буду обирати. Я пристосуюсь до подій. Пристосую до того, що оберуть інші. Завжди так роблю.

- Ти фаталіст.

- Так. Хоч це ще одне слово, якого я не повинен знати. Повторюю: це не моя гра.

- Хіба? – Вільгефортц перехилився через стіл. – У цій грі, відьмаче, на шахівниці вже стоїть чорний кінь, на добро чи зло, але вже злучений з тобою вузами призначення. Ти знаєш, про кого кажу, правда? Напевно, ти не хочеш її втратити? Знаєш, що є тільки один спосіб на те, щоб її не втратити.

Очі відьмака звузились.

- Чого ви хочете від тієї дитини?

- Є тільки один спосіб для того, щоб ти міг це довідатись.

- Застерігаю. Я не дозволю її скривдити.

- Є тільки один спосіб щоб ти міг цього досягти. Я запронував тобі цей спосіб, Геральте з Рівії. Обдумай мою пропозицію. Маєш на це всю ніч. Думай, дивлячись на небо. На зорі. І не переплутай їх з тими, які відбиваються на поверхні ставу. Клепсидра пересипалась.

- Я боюсь за Цирі, Єнно.

- Не треба.

- Але…

- Дарма.

- Але…

- Довірся мені – обійняла його. – Повір мені, прошу. Не переймайся Вільфортцем. Це гравець. Хотів тебе спіймати, спровокувати. І йому це частково вдалося. Але це не має значення. Цирі є під моєю опікою, а в Аретузі буде безпечно, тут зможе розвинути свої здібності і ніхто її в цьому не перешкодить. Ніхто. Однак, про те, що вона стане відьмачкою, слід забути. Вона має інші таланти. І призначена для інших справ. Ти можеш мені вірити.