Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Час зневаги

- Що з Єнніфер?

- Напевно, він одержимий – Дійкстра обернувся, переступаючи ногам. – Єнніфер, Єнніфер… До нудоти. Не переймайся ним, Філю. Є важливіші справи. Чи при Вільфгефортці знайдено те, що сподівались знайти?

- Так. Прошу, це для тебе.

- Ого! – шелест паперу, який гортали. – Ого! Ого, ого! Гарно! Герцог Нітерт. Відмінно! Барон…

- Тихо, без імен. І я дуже прошу тебе, по повернення до Третогору не починай одразу зі страт. Не викликай передчасного скандалу.

- Не переживай. Хлоп’ята з цього списку, такі ласі на нільфгаардське золото, є у безпеці. Поки що. Це будуть мої улюблені маріонетки для смикання за шворки. А пізніше я накладу їм шворки на шийки… Цікаво, є й інші списки? Зрадники з Каедвену, з Темерії, з Аердіну?Я був би радий кинути на нього оком. Хоч би краєчком ока…

- Знаю, що ти був би радий. Ті списки здобули Радкліфф і Сабріна Ґлевіссіг, вони вже будуть знати, як ними розпорядитись. А тепер бувай. Я поспішаю.

- Філю.

- Слухаю.

- Поверни відьмакові зір. Хай не спотикається на сходах.

У бальній залі Аретузи банкет тривав й далі, але змінив форму на значно традиційнішу і товариську. Столи позсували, чародії і чародійки позносили до зали десь взяті фотелі, крісла і стільці, повсідались на них і віддались різноманітним розвагам. Більшість тих розваг були низькопробними. Численна група, оточивши велику бочку сивухи, пила, галасувала і час від часу вибухала голосним сміхом. Ті, які ще недавно делікатно дзьобали вишукані закуски срібними виделками, тепер без збентеження обгризали баранячі ребра, які обіруч тримали. Кілька різались в карти, зневаживши оточення. Кілька спали. В куті якась пара гаряче цілувалась, а запал, з яким це робили, вказував, що вони не спиняться на поцілунках.

- Відьмаче, тільки поглянь на них – Дійкстра перехилився через балюстраду галереї, оглядаючи чародіїв з висоти. – Бавляться так радісно, ніби малолітки. А тим часом їх Рада саме спіймала на гарячому майже всю їх Капітулу і ув’язнила її за зраду, за кумівство з Нільфгаардом. Дивись на цю парочку. Зараз знайдуть собі затишний куточок, а поки закінчать їбатися, Вільгефортц буде висіти. Ах, який чарівний цей світ…

- Замовкни, Дійкстро.

Дорога, що вела до Локсії, вгризалась зигзагом сходів у бік гори. Сходи сполучали тераси, прикрашені занедбаними живоплотами, клумбами і розкошланими агавами у горщиках. На одній з терас, яку вони проминули, Дійкстра затримався, підійшов до муру, до ряду кам’яних голів химер, з пащ яких текла вода. Шпиг нахилився, довго пив.

Відьмак наблизився до балюстради. Море блищало золотом, небо мало колір ще більш кітчевий, аніж на картинах у Галереї Слави. Внизу бачив підрозділ відісланих у Аретузу реданьців, що стройовою шеренгою йшли до порту. Вони саме переходили через місток, що сполучав береги скельної западини.

Тим, що раптом привернуло його увагу, була самотня кольорова постать. Постать впадала в очі, бо рухалась швидко. І у протилежному напрямку ніж реданьці. Вверх, до Аретузи.

- Ну – Дійкстра буркотливо підігнав його. – Кому в дорогу, тому час.

- Якщо ти так поспішаєш, то йди сам.

- Ну а як же – скривився шпигун. – А ти повернешся наверх рятувати твою Єнніфер. І натвориш як п’яний гном. Ідемо до Локсії, відьмаче. Чи ти маєш ілюзії на щось у такому роді? Думаєш, що я витягаю тебе з Аретузи з давно затаєної любові? Але ні. Я витягую тебе звідти, бо ти мені потрібний.

- Для чого?

- Прикидаєшся? У Аретузі навчаються дванадцять панянок з перших родин Реданії. Я не можду ризикувати, конфліктуючи з шановною ректоркою Маргаритою Лаукс-Антілле. Ректорка не видасть мені Циріллу, князівну Цинтри, яку Єнніфер привезла на Танедд. Тобі вона одразу її видасть. Коли ти її про це попросиш.

- Звідки смішне припущення, що я попрошу?

- Зі смішного припущення, що ти хочеш забезпечити Цирілла безпеку. Під моєю опікою, під опікою короля Візіміра, буде у безпеці. У Третогорі. На Танедді небезпечно. Втримайся від злостивих коментарів. Так, я знаю, що спершу королі мали не щонайкращі плани щодо дівчини. Але це змінилось. Тепер стало очевидно, що жива, здорова і у безпеці Цирілла може бути вартою у майбутній війні більше, аніж десять хоругв тяжкої кавалерії. А мертвою вона не варта фунта гівна.

- Філіппа Ейльхарт знає про твої наміри?

- Не знає. Не знає навіть того, що я знаю, що дівчина є в Локсії. Моя колись кохана Філь високо занесла голову, але королем Реданії все ще є Візімір. Я виконую накази Візіміра, підступи чародіїв гівна варті для мене. Цирілла сяде на «Спаду» і попливе до Новіграду, звідти поїде до Третогору. І буде у безпеці. Ти віриш мені?

Попередня
-= 62 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!