Слава ЗСУ!

Філіппа Ейльхарт. Знервована.

- Сабріно, швидко знайди Марті Содергрен. Якщо треба буде, витягни її з ліжка. З Гедимдейтом недобре. Напевно, серцевий напад. Хай Марті займеться ним. Але не кажи нічого, ані їй, ані тому, з ким вона спить. Трісс, відшукай і приведи до Гарстангу Доррегграя, Дрітгельма і Кардуіна.

- Для чого?

- Вони уповноважені королів. Нехай Етайн і Естерад будуть поінформовані про нашу акцію і про її наслідки. Приведи їх… Трісс, маєш на руці кров! Хто?

- Лідія.

- От дідько. Коли? Як?

- Хіба важливо як? – холодний, спокійний голос. Тіссая де Вріес. Шелест сукні. Тіссая була у бальній сукні. Не в формі заколотників. Геральт наставив вуха, ане не чув дзенькання кайданів з двимериту.

- Вдаєш обурення? – Повторила Тіссая. – Турботу? Коли організуєш революцію, якщо вночі приводиш озброєних головорізів, треба змиритись з жертвами. Лідія мертва, Ген Гедимдейт помирає. Я щойно бачила Артауда з розбитим обличчям. Скільки ще буде жертв, Філіппо Ейльхарт?

- Не знаю – твердо відповіла Філіппа. – Але я не відступлю.

- Звісно. Ти відступиш ні перед чим.

Повітря здригнулось, каблуки стукнули у підлогу у знайомому ритмі. Філіппа йшла до нього. Запам’ятав нервовий ритм її кроків, коли вони вчора йшли разом через залу Аретузи, щоб поласувати кав’яром. Запам’ятав запах цинамону і нарду. Тепер той запах змішувався з запахом соди. Геральт виключав свою участь у перевороті або путчі, але задумався, що якби брав участь, то чи подумав би про попереднє чищення зубів.

- Він тебе не бачить, Філь – повідомив з позірною млявістю Дійкстра. – Нічого не бачить і нічого не бачив. Та з красивим волоссям осліпила його.

Відчував дихання Філіппи і відчував кожен її рух, але незграбно поворушив головою, вдаючи безпорадність. Чародійка не дала одурити себе.

- Не прикидайся, Геральте. Трісс затьмарила твої очі, але все таки розуму не забрала. Як ти сюди потрапив?

- Втрапив. Де Єнніфер?

- Благословенні невідаючі – у голосі Філіппи не було глузування. – Бо вони довше живуть. Дякуй Трісс. Це було м’яке закляття, сліпота скоро мине. А ти не побачиш того, чого тобі не можна було бачити. Пильнуй його, Дійкстро. Я зараз повернусь.

Знову кроки. Голоси. Дзвінке сопрано Кейри Метц, гугнявий бас Радкліффа. Стукіт реданських чоботиськ. І підвищений голос Тіссаї де Вріес.

- Відпустіть її! Як ви можете? Як ви вмогли їй це зробити?

- Це зрадники! – гугняво, Радкілфф.

- Ніколи в це не повірю!

- Кров не вода – холодно, Філіппа Ейльхарт. – А імператор Емгир обіцяв ельфам свободу. І власну, незалежну державую. Тут, на цих землях. Ясно, що по вирізуванню людей. І цього вистачило, щоб вона одразу нас зрадила.

- Відповідай! – Тіссая де Вріес, емоційно. – дай їй відповідь, Енід!

- Відповідай, Франческо.

Брязкіт кайданів з двимериту. І співучий ельфійський акцент Франчески Фіндабайр, Стокротки з Долин, найкрасивішої жінки у світі.

- Va vort a me, Dh'oine. N'aen te a dice'n.

- Тобі цього вистачит, Тіссає? – голос Філіппи, як гавкіт. – Чи віриш мені зараз? Ти, я, ми всі є і завжди були для неї Dh'oine, людьми, яким вона, Aen Seidhe, не має що сказати. А Ти, Феркарте? Що тобі обіцяли Вільгефортц і Емгир, що ти наважився зрадити?

- Іди до чорта, збочена підстилко.

Геральт затримав подих, але не почув відголосу кастету, що вдаряється у щелепу. Філіппа володіла собою значно краще за Кейру. Або не мала кастету.

- Радкліффе. Забери зрадників до Гарстангу! Детмольде, подай руку архімайстрині де Вріес. Ідіть. Я зараз приєднаюсь.

Кроки. Запах цинамону і нарду.

Дійкстро.

- Я тут, Філю.

- Твої підлеглі вже тут не потрібні. Нехай повертаються до Локсії.

- Ти впевнена…

- До Локсії, Дійкстро!

- Як накажете, милостива пані – у голосі шпига звучало глузування. – пахолки йдуть, зробили, що від них вимагалось. Тепер це вже справа виключно чародіїв. А тому і я не зволікаючи йду з прекрасних очей вашої високості. Я не очікував подяки за допомогу і співучасть у путчі, але я певен, що ваша високість затримає мене у вдячній пам’яті.

- Вибач, Сигізмунде. Дякую за допомогу.

- Немає за що, з мого боку це була така приємність. Гей, Воймире, збери людей. П’ятеро зостануться зі мною. Решту відведи вниз та посади на «Спаду». Тільки тихцем, навшпиньки, без шуму, без галасу. Бічними коридорами. У Локсії й у порту не пари з вуст! Виконуй!

- Ти нічого не бачив, Геральте – пошепки промовила Філіппа Ейльхарт, війнувши на відьмака цинамоном, нардом і содою. – Ти нічого не чув. З Вільгефортцем ніколи не розмовляв. Дійкстра зараз забере тебе до Локсії. Я постараюсь знайти тебе там коли… Коли все закінчиться. Я обіцяла тобі дещо вора і дотримаю слова.