Слава ЗСУ!

- Я можу – сказала Марті Содергрен, насилу спинаючись по сходах з боку Аретузи, від тунелю. – Що тут робиться, Кардуїне? Хто його підстрелив?

- Scoia'tael – чародій витер чоло рукавом. – У Ґарстанзі триває бій. Проклята банда, одні кращі за інших! Філіппа вночі заковує Вільгефортца у кайдани, а Вільгефортц і Франческа Фіндабайр привели на острів Білок! А Тіссая де Вріес… Холера ясна, ця наробила замішання!

- Кажи зрозуміліше, Кардуїне!

- Не буду витрачати часу на здогадки! Утікаю до Локсії, звідти одразу телепортуюсь до Ковіру. А ті там, у Ґарстангу, нехай собі один одного ріжуть! Це вже не має жодного значення! Є війна! Вся ця бійня викликана Філіппою, щоб розпочати війну з Нільфгаардом! Меве з Лірії і Демавенд з Аердіну спровокували Нільфгаард! Ви це розумієте?

- Ні – промовив Геральт. – І взагалі не хочемо розуміти. Де Єнніфер?

- Припиніть! – закричала Марті Содергрен, що нахилилась над Доррегараєм. – Допоможть мені! Притримайте його! Я не можу витягнути стріли!

Вони допомогли їй. Доррегарай стогнав і тремтів, сходи теж тремтіли. Геральт спершу думав, що це магія лікуючих заклять Марті. Але це був Ґарстанг. Раптом вибухли вітражі, у вікнах палацу замиготів вигонь, заклубочився дим.

- Вони ще б’ються – скреготнув зубами Кардуїн. – Там гаряче, закляття на заклятті…

- Закляття? У Ґарстанзі? Там же є анти магічна аура!

- Це діло рук Тіссаї. Вона раптом вирішила, на чий бік пристати. Зняла блокаду, ліквідувала ауру і нейтралізувала двимерит. Тоді всі вчепились один одному за горло! Вільгефортц і Терранова з одного боку, Філіппа і Сабріна з іншого боку… Колони пукли і склепіння завалилось… А Франческа відкрила входи до піземель, звідти раптом вискочили ті ельфійські дияволи…Ми кричали, що є нейтральними. Але Вільгефортц тільки засміявся… Поки ми спромоглися збудувати заслін, Дрітгельм дістав стрілу в око, Реєнна втикали, як їжака… Я не чекав подальшого розвитку подій. Марті, довго ще? Ми мусимо забиратись звідси!

- Доррегарай не зможе йти - цілителька витерла закривавлені руки в білу бальну сукню. – Телепортуй нас, Кардуїне.

- Звідси? Ти певно здуріла. Занадто близько Tor Lara. Портал Larа еманує і викривлює кожен телепорт. Звідти не можна телепортуватись!

- Він не може йти! Я мушу залишитись з ним…

- То залишайся! – Кардуїн встав. – І добре собі бався! Мені життя любе! Я повертаюсь до Ковіру! Ковір нейтральний!

- Чудово – відьмак сплюнув, дивлячись на зникаючого у тунелі чародія. – Товариськість і солідарність! Але і я не можу з тобою зостатись, Марті. Я мушу йти до Ґарстангу. Твій нетральний друзяка зруйнував міст. Є інша дорога?

Марті Содергрен шмигнула носом. Потім підвела голову і ствердно кивнула.

Він вже був під муром Ґарстангу, коли йому на голову впала Кейра Метц.

Вказана цілителькою дорога вела через висячі сади, сполучені серпантином сходів. Сходи були густо порослі плющем і жимолостю, бур’яни утруднювали підйом, але давали сховок. Йому вдалося дістатись під саму стіну палацу непоміченим. Коли він шукав входу, на нього впала Кейра, і обоє впали у кущі терену.

- Я вибила собі зуба – похмуро ствердила чародійка, злегка шепелявлячи. Вона була розпатланою, брудною, вкрита тиньком і сажею, на щоці мала великий синець.

- І напевно злмала ногу – додала, плюючи кров’ю. – Це ти, відьмаче? Я впала на тебе? Яким чудом?

- Теж цим цікавлюсь.

- Терранова викинув мене у вікно.

- Ти можеш встати?

- Ні, не можу.

- Хочу дістатись всередину. Не поміченим. Як?

- Чи всі відьмаки – Кейра знову сплюнула, застогнала, намагаючись звестись на лікті – є вар’ятами? У Ґарстанзі триває бій! Там відбувається таке, що аж штукатурка падає зі стін! Шукаєш ґудза?

- Ні. Я шукаю Єнніфер.

- Ха! – Кейра припинила силуватись, вляглась навзнак. – Я б хотіла, щоб і мене хтось так кохав. Візьми мене на руки.

- Може іншого разу. Я трохи поспішаю.

- Візьми мене на руки, кажу! Вкажу тобі дорогу до Ґарстангу. Я мушу дістати того сучого сина Терранову. Ну, на що чекаєш? Сам не знайдеш входу, а якщо навіть це зможеш, то тебе прикінчать ті курви-ельфи… Я не можу ходити, але ще здатна накласти пару заклять. Якщо хтось стане нам на дорозі, пошкодує.

Коли він підняв її, закричала.

- Перепрошую.

- Не бери в голову – вона обплела йому шию руками. – Ця та нога. Ти все ще пахнеш її парфумами, знаєш? Ні, не туди. Повернись назад і йди вверх. Є другий вхід, з боку Tor Lara. Може там немає ельфів… Аййй! Обережно, бляха!

- Прошу вибачення. Звідки тут взялись Scoia'tael?

- Були в підземеллях. Танедд порожній як шкаралупа, там є велика печера, у яку можна заплисти кораблем, якщо знати куди. Хтось їм видав куди… Аййй!