Слава ЗСУ!

- Не наша? Що ви, стонадцять чортів, плетете? Те, що Нільфгаардці є у Аердіні і Лірії, на правому березі Яруги, те, що нас відділяє від них виключно Махакам, ви вважаєте чужою справою? Треба не мати крихти розуму…

- Досить тих суперечок – остеріг Віллемер. - Ані слова більше. Король іде.

Двері залу відчинились. Члени королівської ради встали, човгаючи кріслами. Більшість крісел були порожніми. Коронний гетьман і більшість командирів були у військах, у Долині Понтару, у Махакамі і над Яругою. Порожніми також були крісла, які зазвичай займали чародії. Чародії… Так, подумав жрець Віллімер, місця, раніше зайняті чародіями, на королівському дворі у Визімі, зоставались порожніми дуже довго. Хто зна, чи не назавжди.

Король Фольтест швидко перетнув залу, став біля трону, але не сів, швидко нахилився, вперши кулаки у стіл. Був дуже блідий.

- Вендерберг оточений – промовив тихо король Темерії – і буде взятий будь-якої години. Нільфгаард нестримно пре на північ. Оточені підрозділи ще б’ються, але це вже нічого не змінить. Аердін втрачений. Король Демавенд втік до Реданії. Доля королеви Меве невідома.

Рада мовчала.

- Нашого східного кордону – проходу в Долину Понтару, Нільфгаардці досягнуть за кілька днів – продовжив Фольтест, й далі дуже тихо. – Хагге, остання фортеця Аердіну, не протримається довго, а Хагге це вже наш східний кордон. А на нашому південному кордоні… сталась дуже погана річ. Король Ервілл з Вердену склав ленну присягу імператорові Емгирові. Піддався і відкрив фортеці в усті Яруги. У Настрозі, Розрозі і Бодрозі, які мали бути нашим флангом, вже стоять нільфгаардські залоги.

Рада мовчала.

- Завдяки цьому – продовжував Фольтест – Ервілл зберіг королівський титул, але його сюзереном є Емгир. Верден все ще є формально королівством, але практично вже нальфгаардська провінція. Чи ви розумієте, що це означає? Ситуація обернулася. Веденські твердині та устя Яруги є в руках Нільфгаарду. Не можна приступити до форсування ріки. І не можна ослабити армії, що там стоїть, формуючи корпус, який мав би вступити до Аердіну і підтримати війська Демавенда. Не можу цього зробити. На мені тяжіє відповідальність за мою країну і за моїх підданих.

Рада мовчала.

- Імператор Емгир вар Емрейс, імператор Нільфгаарду – продовжив король – зробив мені пропозицію… угоди. Я прийняв цю пропозицію. Тепер викладу вам, у чому полягає ця угода. А ви, коли вислухате мене, зрозумієте… Визнаєте… Скажете…

Рада мовчала.

- Ви скажете… закінчив Фольтест. – Скажете, що я приніс вам мир.

- Отже, Фольтест підібгав хвоста – пробурмотів відьмак, ламаючи у пальцях наступний патичок. – Знюхався з Нільфгаардом. Залишив Аердін на ласку долі…

- Так – підтвердив поет. – Однак увів війська у Долину Понтару, зайняв і оволодів фортецею Хагге. А нільфгаардці не увійшли на передгір’я Махакаму і не перетнули Яруги у Соддені, не атакували Бругге, яке після капітуляції і клятви Ервілла мали у кліщах. Це була, без сумніву, ціна нейтральності Темерії.

- Цирі мала рацію – прошепотів відьмак. – Нейтральність… Нейтральність зазвичай буває підлою.

- Що?

- Нічого. А що з Каедвеном, Жовтцю? Чому Генсельт з Каедвену не допоміг Демавенду і Меве? Адже ж вони мали пакт, їх об’єднував мир. А якщо навіть Генсельт, на зразок Фольтеста, насцяв на підписи і печатки на документах і за ніщо має королівське слово, це нібито не є дурним? Чи він не розуміє, що після падіння Аердіну і угоди з Темерією буде його черга, що є наступним у нільфгаардському списку? Каедвен повинен підтримувати Демавенда з розрахунку. Немає вже на світі ні віри, ні правди, але на світі ніби існує розрахунок? Що, Жовтцю? Є ще на світі розрахунок? Чи вже на ньому залишилось тільки курвярство і зневага?

Жовтець відвернув голову. Зелені ліхтарики були близько, оточили їх щільним кільцем. Він спершу цього не зауважив, але тепер зрозумів. Всі дріади прислухались до його розповіді.

- Мовчиш – промовив Геральт. – А це значить, що Цирі була права. Що Кодрінгер був правим. Всі мали рацію. Тільки я, наївний, анахронічний і дурний відьмак, помилявся.

Сотник Дігод, відомий під прізвиськом Півгарнець, відхилив полог намету, зайшов, тяжко відсапуючись і гнівно буркочучи. Десятники зірвались з місць, прибираючи військової постави і виразу обличчя. Зивік спритно накинув кожуха на барильце горілки, поки погляд сотника зумів призвичаїтись до півмороку. Не йшлося про те, що Дігод був аж таким запеклим противником пияцтва на службі і в таборі, але радше про те, щоб заощадити барильце. Прізвисько сотника не взялось ні звідки – поголоска казала, що у сприятливих обставинах він жваво і вражаюче швидко міг вижлуктити пів гарнця[32]самогонки. Казенний вояцький кубок місткістю у кварту сотник вихиляв як пів квартовий, з одного маху і рідко коли замочував собі при цьому вуса.

---

 32 Гарнець – застаріла слов’янська міра рідких і сипучих тіл, яка дорівнює 3,2798 л. Таким чином, бравий сотник міг вицмудити за раз 1,65 літра самогонки! (прим. пер.).