Слава ЗСУ!

- Не знаю, чи це тобі допоможе, Віллісе. Не знаю.

- Ти обіцяла, Райло.

- Обіцяла. І дотримаю обіцянки. По місцях, хлопці! Арбалети і луки в руки!

Довго не чекали.

Коли відбили першу хвилю, їх залишилось тільки шестеро. Бій був короткий, але запеклий. Призвані вояки з Вендербергу бились як чорти, запеклістю не поступаючись найманцям. Жоден не хотів потрапити живим у руки Scoia'tael. Хотіли померти у бою. І вмирали, прошивані стрілами, вмирали від уколів списів і ударів мечів. Блейз умер лежачи, проштрикнутий стилетами обох ельфів, які впали на нього, зістрибнувши з заслону. Жоден з тих ельфів не встав. Блейз теж мав стилета.

Scoia'tael не дали їм відпочити. На них кинулась друга команда. Віліс, вже втретю штрикнутий списом, впав.

- Райло! – крикнув невиразно. – Ти обіцяла!

Найманка, поклавши трупом наступного ельфа, швидко обернулась.

- Бувай, Віллісе – вона вперла вістря меча нижче грудини і штовхнула сильніше. – До зустрічі у пеклі!

За мить вона була сама. Scoia'tael оточили її з усіх боків. Войовниця, вимащена кров’ю з ніг до голови, піднесла меча, закрутила ним, струсонула чорною косою. Вона стояла серед трупів, страшна, вишкірена як демон. Ельфи відступили.

- Ходіть! – дико крикнула. – На що чекаєте? Живою мене не відьмете! Я Чорна Райла!

- Glaeddyv vort, beanna – промовив спокійно світловолосий красивий ельф з обличчям херувима і великими волошковими очима дитини. Він вилинув з-за оточуючих її Scoia'tael, що ще вагались. Його білий як сніг кінь храпав, сильно махав головою вверх-вниз, енергійно загрібав копитом просякнутий кров’ю пісок дороги.

- Glaeddyv vort, beanna – повторив вершник. – Кинь меча, жінко.

Найманка демонічно засміялась, витерла обличчя манжетою рукавиц, розмащуючи змішаний з пилюкою і кров’ю піт.

- Мій меч надто багато коштував, щоб ним кидатись, ельфе! – крикнула. – Щоб його взяти, ти муситимеш зламати мені пальці! Я Чорна Райла! Ну, йдіть!

Вона не чекала довго.

- Ніхто не прийшов Аердіну на допомогу? – запитав відьмак по довгім часі. – Ніби існували такі союзи. Угоди про взаємну допомогу… Договори…

- Реданія – відкашлявся Жовтець – є у хаосі після смерті Візіміра. Ти знаєш про те, що король Візімір був убитий?

- Знаю.

- Владу прйняла королева Гедвіга, але у країні запанувала безголів’я. І терор. Полювання на Scoia'tael і нільфгаардських шпигунів. Дійкстра шалів усією країною, ешафоти сплили кров’ю. Дійкстра й далі не може ходити. Його носять у лектику.

- Додумаю сам. Вистежив тебе?

- Ні. Міг, але не переслідував. Ах, неважливо. У кожному випадку, занурена у хаос Реданія була не взмозі виставити армію, яка б могла допомогти Аердинові.

- А Темерія? Чому король Фольтест з Темерією не допоміг Демавендові?

- Тільки-но розпочалась агресія у Доль Ангра – тихо промовив Жовтець – Емгир вар Емрейс вислав до Визіми посольство…

- До дідька – просичав Бронібор, дивлячиь на зачинені двері. – Над чим вони так довго дебатують? Чому Фольтест взагалі опустився до перемовин, чому надав аудієнцію тому нільфгаардському псові? Слід було обезголовити його і відіслати Емгирові голову! У мішку!

- Боги, воєводо – захлинувся жрець Віллемер. – Це ж посол! Особа посла є святою і недоторканною! Не годиться…

- Не годиться? Я скажу вам, що не годиться! Не годиться бездіяльно стояти і спостерігати, як нападники спустошують країни, з якими ми у договорі! Лірія впала, а Аердін падає! Демавенд один не зупинить Нільфгаарду! Слід одразу вислати до Аердіну експедиційний корпус, слід підтримати Демавенда ударом на лівий берег Яруги! Там мало війська, більшість хоругв рушили до Доль Ангра! А ми тут обговорюємо! Замість того, щоб битися, балакаємо! А поки що гостимо нільфгаардського посла!

- Мовчіть, воєводо – князь Геревард з Елландеру окинув старого воїна холодним поглядом. – Це політика. Слід вміти дивитись трохи далі ніж кінець кінської голови і списа. Треба вислухати посла. Імператор Емгир не вислав його до нас без причини.

- Ясно, що не без причин – буркнув Бронібор. – Емгир саме розгромив Аердін і знає, що якщо ми втрутимось, а з нами Реданія і Каедвен, то поб’ємо його, вирушимо за Доль Анра, до Еббінгу. Знає, що якщо ударимо на Цитру, влучимо йому у м’яке черево, змусимо його до бою на два фронти! Цього боїться! Він намагається налякати нас, щоб ми не інтервенували. Саме з таким, не іншим, завданням приїхав сюди нільфгаардський посол!

- Все ж слід вислухати посла – повторив князь. – І ухвалити рішення згідно з інтересами нашого королівства. Демавенд нерозсудливо спровокував Нільфгаард і тепер отримує наслідки. А мені взагалі неспішно помирати за Вендерберг. Те, що відбувається у Аердіні, це не наша справа.