Слава ЗСУ!

Жовтець роззирнувся. Вони були цілком самі на поляні.

- Де вона… Де вони?

- На узліссі. Збираються, час на тебе.

- Геральте, я щойно розмовляв з дріадою. Говорила загальною без акценту і сказала мені…

- Жодна з цього підрозділу не розмовляє загальною без акценту. Тобі наснилось, Жовтцю. Це Брокілон. Тут ще й не таке може наснитись.

На узліссі на них чекала самотня дріада. Жовтець одразу її впізнав – це була та, з зеленуватим волоссям, яка вночі принесла їм світло і хотіла схилити його до подальшого співу. Дріада підняла долоню, наказуючи їм зупинитись. У другій руці вона мала лук зі стрілою на тятиві. Відьмак поклав долоню на плече трубадура і сильно стиснув.

- Щось відбувається?

- Так. Будь тихо і не ворушися.

Густа імла, що залягала у долині Стрічки притлумлувала голоси і звуки, але не настільки, щоб Жовтець не зумів почути плюскоту води і пофоркування коня. Ріку перетинали вершники.

- Ельфи – здогадався він. - Scoia'tael? Втікають до Брокілону, правда? Ціла команда…

- Ні – промурмотів Геральт, вглядаючись в імлу. Поет знав, що погляд і слух відьмака є дуже швидкими і чутливими, але був не в змозі відгадати, чи він оцінює поглядом, чи слухом. – Це не команда. Це те, що залишилось від команди. П’ять чи шість кінних, ведуть трьох коней. Залишся, Жовтцю. Я йду туди.

- Gar'ean – промовила застережливо зеленоволоса дріада, піднімаючи лука. - Nfe va, Gwynbleidd! Ki'rin!

- Thaess aep, Fauve- несподівано гостро відрубав відьмак. - M'aespar que va'en, elFea? Прошу, стріляй. Якщо ні, заткнись і не намагайся лякати мене, бо мене вже неможливо налякати. Я мушу порозмовляти Мільвою Баррінг і я зроблю це, чи тобі це подобається, чи ні. Залишся, Жовтцю.

Дріада опустила голову. Лук теж.

З туману вилинули дев’ять коней і Жовтець побачив, що справді, тільки шестеро несли вершників. Помітив постаті дріад, які з’явились із заростей та йшли назустріч. Він зауважив, що трьом кінним слід було допомогти зсісти з верхівців, і що їх треба було підтримувати, щоб вони могли йти у бік рятівних дерев Брокілону. Інші дріади як духи мелькнули через вітролом і схил, зникли в імлі над Стрічкою. З протилежного берегу розлягся крик, іржання коней, плюскіт води. Поетові також здалося, що він почув свист стріл. Але не був впевненим.

- Вони переслідували їх… - пробурмотів. Fauve відвернулась, затиснувши долонею плече лука.

- Ти співав таку пісню, taedh – буркнула. - N'te shaent a'minne, nie o Ettariel. Коханню – ні. Не час. Тепер час вбивати, так. Така пісня, так!

- Я – бекнув – не винен в тому, що діється… - Дріада якийсь час мовчала, дивлячись вбік.

- Я теж ні – промовила вона і швидко відійшла у гущавину.

Відьмак повернувся, поки минула година. Він привів довх осідланих коней – Пегаса і гніду кобилу. Чапрак[33]кобили мав сліди крові.

- Це кінь ельфів, правда? Тих, що перейшли ріку?

- Так – віповів Геральт. Обличчя і голос мав змінені і чужі. – Ця кобила ельфів. Однак якийсь час послужить мені. А коли я матиму можливість, то виміняю її на коня, який вміє нести пораненого, а коли поранений впаде, зостанеться біля нього. Очевидно, що ця кобила цього не навчена.

- Ми від`їжджаємо звідси?

- Ти від’їжджаєш – відьмак кинув поетові віжки Пегаса. – Бувай, Жовтцю. Дріади відпровадять тебе за дві милі вверх рікою, щоб ти не втрапив на вояків з Бругге, які напевно весь час крутяться на тому березі.

- А ти? Залишаєшся тут?

- Ні. Не залишусь.

- Ти щось дізнався. Від Білок. Ти щось довідався про Цирі, так?

- Бувай, Жовтцю.

- Геральте… Послухай мене.

- Що я маю слухати? – крикнув відьмак і раптом затнувся. – Я її… Я не міг її зоставити на владу долі. Вона є зовсім сама… Вона не може бути сама, Жовтцю. Ти цього не зрозумієш. Ніхто того не зрозуміє, але я це знаю. Якщо вона буде самотньою, з нею бозна що станеться… Те, що колись сталось зі мною… Ти цього не зрозумієш…

- Розумію. І тому я їду з тобою.

- Ти здурів. Чи ти знаєш, куди я вирушаю?

- Знаю. Геральте, я… Я не розповів тобі всього. Я… Почуваюсь винним. Я нічого не відчув, не бачив, що слід зробити… Але тепер знаю. Я хочу їхати з тобою. Хочу тебе супроводжувати. Я тобі не казав… про Цирі, про плітки, які крутяться… Я зустрів знайомих з Ковіру, а ті у свою чергу чули донесення послів, які повернулись з Нільфгаарду… Я думав, що ці плітки могли дістатись навіть до Білок. Що ти вже все дізнався від тих ельфів, які перейшли Стрічку. Але дозволь… щоб я тобі… Щоб я це тобі розповів…

Відьмак довго мовчав, безборонно опустивши руки.

---

 33 Чапрак – вовняна підстилка під кінське сідло (прим. пер.).