Слава ЗСУ!

- А у Вільгефортца?

- Йому може – імператор гидко усміхнувся. – Йому навіть дуже повинна впасти, раз і назавжди. Разом з головою. Інших чародіїв, яких застанеш у його криївці, це теж стосується. Без винятків.

- Я зрозумів. Хто займеться віднайденням схованки Вільгефортца?

- Ти, Пугачу.

- Стефан Скеллен і Ваттієр де Рідеаукс обмінялись поглядами. Емгир відкинувся на спинку крісла.

- Все ясно? А тому… Чого тобі, Каеллаху?

- Ваша величносте… - затнувся сенешаль, на якого ніхто до цього часу здавалось не звертав уваги. – Я прошу вашої ласки…

- Немає милості для зрадників. Я не маю милості для тих, які протистоять моїй волі.

- Кагир… Мій син…

- Твій син… - Емгир примружив очі. – Я ще не знаю, чим завинив твій син. Я б хотів вірити, що його провина полягає тільки у глупоті і некомпетентності, не у зраді. Якщо так, то буде обезголовлений, а не колесований.

- Ваша величносте! Кагир не зрадник… Кагир не міг…

- Досить, Кеаллаху, ні слова більше. Винні будуть покарані. Він пробував ошукати мене, а цього я не пробачаю. Ваттієре, Скеллене, за годину ви отримаєте підписані інструкції, накази і дозволи, після чого негайно приступите до виконання завдань. І ще одне: я напевно не мушу додавати, що дівчина, яку ви недавно бачили у тронному залі, має для всіх залишатись Циріллою, королевою Цинтри і принцесою Ріаннон. Для всіх. Наказую розглядати це як державну таємницю і справу найвищої державної ваги.

Присутні зі здивуванням поглянули на імператора. Дейтвен Аддан ин Карн аеп Морвудд злегка усміхнувся.

- Хіба ви не зрозуміли? Замість справжньої Цирілла з Цинтри мені підіслали якусь нездару. Ті зрадники напевно сподівались, що я не впізнаю її. Але я впізнаю справжню Цирі. Я впізнаю її на кінці світу і в пекельній темряві.

Великою загадкою є те, чому єдиноріг, хоч і надзвичайно полохливий і дуже боїться людей, якщо зустріне панну, яка ще не була у фізичному зв’язку з чоловіком, одразу наближається до неї, вклякає і без жодного страху кладе їй голову на поділ. Мабуть тому у давні часи були такі діви, які зробили собі з цього заробіток. Вони жили довгими роками у незаміжжі та стриманості, щоб мати можливість служити ловцям приманкою на єдинорогів. Однак скоро виявилось, що єдиноріг йде тільки до молоденьких дівчат,не звертаючи уваги на старших. Будучи мудрим звіром, єдиноріг несхибно розмує, що задовго перебувати у дівоцтві є річчю підозрілою і суперечною природі.

Physiologus

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

Її розбудила спека. Її привів до тями жар, що палив шкіру, як катівське залізо.

Вона не могла поворушити головою, щось її тримало. Шарпнулась і завила від болю, відчуваючи, як рветься і тріскає шкіра на скроні. Відкрила очі. Камінь, на який сперла голову, був брунатним від крові, що згорнулась і засохла. Обмацала скроню, відчувши під пальцями твердий тріснутий струп. Струп, що був приліплений до каменя, і відірвався від нього при русі головою, зараз стікав кров’ю і сукровицею. Цирі відкашлялась, плюнула, виплюнувши пісок разом з густою, липкою слиною. Підвелася на ліктях, потім сіла, роззирнулась довкола.

Її зівсюди оточувала кам’яниста, сіро-червона, потята ярами і нерівностями рівнина, з якої де не де випирали кам’яні кургани чи величезні брили дивних обрисів. Над рівниною, високо, висіло велике, золоте, розпалене сонце, яке позолотило все небо, спотворюючи видимість засліплюючим блиском і маревом повітря.

Де я?

Вона обережно торкнулась розбитої скроні. Боліло. Дуже боліло. Я мусила гарно навернутись, подумала вона, мусила здорово лупнулась об землю. Раптом вона помітила пошарпаний, подертий одяг і відкрила нові вогнища болю – у попереку, у спині, в плечах, на стегнах. Під час падіння пилюка, гострий пісок і камінці потрапили всюди – до волосся, вух, до рота, також і до очей, які пекли і сльозились. Долоні й лікті палали,, поздирані до живого м’яса.

Вона делікатно і поволі випростала ноги і знову застогнала, бо ліве коліно відповідало на рух діймаючим, тупим болем. Вона обмацала себе через шіру штанів, які залишились цілими, але не відчула набряку. При диханні вона відчувала зловісне поколювання в боці, а спроба нахилитись тулубом викликала те, що вона мало не скрикнула, прошита гострим спазмом, який озвався внизу спини. Але я й забилась, подумала вона. Але напевно нічого собі не зламала. Якби поламала кістки, боліло б сильніше. Я ціла, тільки трохи побита. Зможу встати. І встану.

Вона поволі, обережними рухами приготувалась, незграбно встала на коліна, намагаючись оберігати розбите коліно. Потім вона стала на карачки, стогнучи, яйкаючи і сичучи. Врешті, через якийсь час, який їй здався вічністю, вона встала. Та тільки для того, щоб одразу тяжко звалитись на каміння, бо голова, що йшла обертом, засліпила їй очі та цієї миті підсікла ноги. Відчуваючи раптову хвилю млості, вона вляглась на бік. Розпечені валуни пекли як розжарене вугілля.