Слава ЗСУ!

Настрій зовсім зіпсувався. Вона пішла на кухню, прихопивши з собою сигарети. Щойно почула, як з тріскотом вогник запальнички спалив крихітки тютюну, знову згадала все, що сталося напередодні. Спокійним рухом, поволі поклала сигарету в попільничці. Сиділа і просто спостерігала, як вона згорає, тліє, лишаючи по собі попіл. Чи довго так просиділа не знала – відчуття часу раптом її підвело. Лиш в одному своєму відчутті вона не сумнівалася – курити більше не буде. Не буде більше з пам’яті виймати ті спогади.

Тепер же кожного разу за сигаретою, ніби кадри у зворотному, хаотичному русі будуть тягнутися спогади про той вечір – викурена нею травка, стиснена ніби і лещатах шия, розбита пляшка, шкода, що об стіну, перший у її житті прояв чоловічої агресії. Якщо і справді все це виникатиме перед її очима, то є сенс в тому, щоби відмовитися від куріння назавжди.

Зрештою на побачення пішла вдячна вищим силам, що не довелося думати, як прикрити синці на обличчі. Там не було жодного – і цьому можна було щиро порадіти. То ж біля свого міліціонера вона жодного разу не згадала про те, що б навіть монашка на неї не глянула з осудом. Інколи вона і зовсім забувала, що і чому одягла – раз за разом підтягувала рукави, залишаючи руки відкритими. Та лише на мить. А її сповнені панікою, а від того трішки незграбні спроби швиденько їх прикрити міліціонером були не помічені.

Здавалося вечір ніщо не могло зіпсувати. Загадка в ній таки справляла приємне враження. Тільки сама вона знала, що то далеко не загадка – брехня. Ні, вона жодного слова брехні не промовила – їй нічого не довелося вигадувати, якось виправдовуватися, але і правди вона ані словечка не сказала. Раніше вважала, що взагалі ніколи не бреше, просто багато чого не договорює. А тепер розуміє, що в основі її мовчання фальш. І якщо вона про щось міліціонеру змовчала, то і надалі всі слова будуть підпорядковані нерозкритій правді.

І такою себе винною вона відчула перед міліціонером. Та що там перед ним – перед кожним наступним, що також не буде посвячений в її загадку. Завинила вона перед усіма ними разом узятими і кожним зокрема. А як же фармацевт? Це миле створіння, коли наступного разу її побачить, турботливо поцікавиться, чи вже зійшли синці. І йому доведеться далі брехати, підтри-муючи створену для нього історію з падінням в парку. Ну, щодо падіння, тут вона, можна вважати, і не збрехала – висловилася метафорично. Хто ж винен, що фармацевт не зрозумів її художнього порівняння.

Вона б ще далі зайшла у спробах якось себе виправдати, аж нарешті підвелася, чемно попрощалася з міліціонером, сказала: “Проводжати не треба”, і поспішила додому. Йшла сама, то ж знову повернулася до роздумів. І як тільки вона могла потрапити в таке замкнене коло – фармацевт, міліціонер і... Як могла серед них трьох сплести павутиння брехні й обману? Питання нагромаджувалися, а відповідей шукати і не хотілося. Вона пришвидшилася, і саме поряд позаду неї хтось закрокував, намагаючись наздогнати. Нарешті незнайомець втратив надію з нею порівнятися, й озвався приємним голосом.

— Дівчино, дозвольте з Вами познайомитися.

На голос вона обернулася. Завмерла, ніби роздумуючи: дозволити чи не дозволити. А сама, розвиваючи думки про павутинку між трьома, глянула на незнайомця, посміхнулася. Зрозуміла, що в її ситуації четвертий був би зайвим, розвернулася і мовчки пішла далі.

23.IX.2011