Слава ЗСУ!

— Маю йти. – Вже однією ногою стоячи за порогом, мусила повернутися.

— Ввечері прийдеш? – Добровільно навряд вона ще коли-небудь переступить цей поріг у зворотному напрямі. До того ж на вечір у неї плани з міліціонером.

— Може завтра. – Щоби зовсім йому не відмовляти, вона трішки відтермінувала те, що, в принципі, не збиралася робити. А він ніби сам так ніколи не чинив, підійшов ближче, щоб попрощатися – мабуть, десь бачив, що дівчину на прощання треба чмокнути в щічку, та вона швиденько зникла за дверима. Не сказала ні слова, але залишила чітке розуміння того, що їм більше взагалі нема про що розмовляти.

А як він це собі уявляє? В неї є фармацевт – закохане миле створіння, яке про свої почуття й сказати не сміє, а торкнутися до неї і зовсім побоявся би. Є міліціонер, який радо терпітиме її ігри, тільки б грала вона із ним. А вона погодиться на стосунки з… В пам’яті зринуло все, що відбувалося вночі, найменші дрібниці – ніби знову пережила. Вона глянула на наслідки. Досі синці прикривали рукави теплої кофтинки, та осінь змінила гнів на ласку. Раптом потеплішало, й вона сама не помітила, як зняла кофтинку – тепер її синці навіть з далека помітно. А було ж по-літньому спекотно. Вирішила не одягатися, може ніхто й не зверне уваги.

Подумаєш, кілька синців. А справді, що можна подумати? Вона чекала, що побачить співчуття, жаль в очах перехожих, та зловила на собі погляд молодої дівчини: “Боже, що це з нею таке сталося?!” Краще прикрити руки – все ж очевидно. Тепер і на побачення до міліціонера не може показатися з красномовними доказами порушення статті. Можна тільки уявити його реакцію. Він же так просто не відчепиться – силою змусить її зняти побої, написати заяву. А їй що – писати на себе? Винна ж сама.

Часу ще було достатньо, аби щось вигадати – щось дієве з миттєвим ефектом. Вона поспішила до аптеки. Фармацевт їй знову допоможе. Тільки ж доведеться йому пояснити звідки синці. Він, як побачить слід, що лишився від важкого дотику руки, і про все здогадається. Вона таки одягла кофтинку перед тим, як зайти – і логічне пояснення само собою з’явилося.

— Привіт. – Не встигла вона зайти, а фармацевт уже сіяв від радості. Ніби чекав на неї з самого ранку.

— Слухай, – вона вдала занепокоєння, ніби її проблема завдавала масу незручностей. – Можеш дати щось від синців? З подружкою були в парку, і якось я невдало впала. Ще б погода не змінилася. А так – потепліло, і в штанах вже не походиш.

— Ну, ти сказала. Невдало. Хіба ж у когось виходить вдало падати? – Поки говорив, він уже розвернувся до поличок з ліками, і з однієї взяв мазь. Ось у ній достатньо активних компонентів. Два-три дні – і жодного сліду від твого падіння.

— Аж два, три дні. А швидше?

— Ну, можна тоналкою чи пудрою – чим ви там замазуєте.

— Дякую, не варіант.

— Тоді більше нічим допомогти не можу.

— І за це дякую.

Як прийшла додому, поспішила спробувати мазь. Може, якщо її часті-ше наносити, то й подіє швидше. Та довелося мазь взагалі відкласти. Щойно вона торкнулася шкіри, там де крововилив не просто надав їй приємного синюшного кольору, а ще й затвердів, утворивши згусток, відчула страшне-ний біль. Не сила було його терпіти й кілька секунд. Краще взагалі до синців не торкатися. А на побачення знов щось одягти на довгий рукав – чого робити з цього проблему?

Сама не розуміла, чому тим переймалася. Зараз же підбере щось гарне, вишукане, звабливе, та не відверте. Бути відвертою, зараз вона собі дозво-лити не може – у будь-якому розумінні цього слова. А от загадку в самій собі потрібно лишити. Нехай міліціонер весь вечір відгадує, чому вона прикриває руки.

Вона досі стояла перед відчиненою шафою. А що одягне на побачення не придумала. Якщо заховати усі синці, а їх ще декілька на нозі виявила – відбивалась же, то в такому вигляді не на побачення, а до церкви пряма їй дорога. А вона ж звикла на побачення йти настільки гарною, що, поки на нього дійде, її ще на одне запросять. Буде як черниця. І яка тоді різниця, що вона одягне, якщо це все рівно не буде саме те, чого вона б хотіла.