Слава ЗСУ!

Все це дуже цікаво – але не варіант. Потрібно діставати гроші іншим чином. Може все ж таки попросити в батька? Тільки як йому пояснити, на що їй потрібні 200 доларів? Він же досі живе доісторичними часами – “За радянської влади такого не було.” Він же не знає, що в Україні традиції хабарництва сягають ХVІІ століття, коли навіть митрополит за своє місце мав заплатити – в нас це в крові! І ніякими соціалізмами, демократіями цього не витравиш.

Хтось хабарі бере, а комусь зручно вирішувати свої проблеми найлегшим шляхом – все ж купується.

А от її проблема так досі і не вирішена. Що ж робити?

З безвиході знову доведеться звернутися до коханого.

— Я ж тобі казав, будеш зі мною дам тобі все. Але не зараз. Все тільки в процесі підготовки.

— Ти, до речі, мені так нічого і не розповів. На що ти покладаєш такі надії? Звідки в тебе потім “але не зараз” з'являться гроші?

— Якби я міг, то давно тобі все розповів.

— Я ж подумаю, що ти не знати чим збираєшся займатися.

— І правильно подумаєш.

— Ти зараз жартуєш?

— А яка тобі різниця: в тебе буде все: дім, машина, я тобі щодня сумочки з колекції Дольче енд Ґабана купуватиму.

— А якою ціною тобі будуть ці сумочки діставатися?

— Доведеться дещо продати.

— Що ж таке ти продаш – душу дияволу?

— Щось на зразок того – Україну.

Так от як вирішуються проблеми! Значить: їй свою не вирішити ніколи. Кажуть, кінець світу 2012, та ж вона саме в цей час закінчить свій університет! А це не могло б статися трішки раніше, щоб вона дарма не мучилася...

Ні, от проведемо Євро на гідному рівні, а потім хоч апокаліпсис, хоч що завгодно: напад марсіан, повстання машин, падіння метеориту, вибух сонця. Головне, щоб ми самі все не зіпсували. Бо ж хтось купує бажане вирішення проблеми, а хтось з радістю продається. І таких більшість – вони і Україну продадуть.

03.ІІ.2010