Слава ЗСУ!

Чи існує життя після Євро-2012?

Так само ретельно, як жерці майя прораховували свій календар, прораховували депутати бюджет Євро. Та не знали, що при розрахунках припустилися грубої помилки – хтось вже давно виділені кошти витратив на потреби... на власні потреби. Помилку приховали та взялися вигадувати, як можна пояснити відсутність фінансування пересічному громадянину. Але ж його справа за малим – просто чекати Євро, як чекають кінця світу.

Він же не має часу перейматися проблемою підготовки до чемпіо-нату. Його життя насичене такими (!) проблемами, що за ними годі розгледіти моральну кризу суспільства.

А її життя – це взагалі суцільна проблема. Ще й все навалилося в один момент! Якби тільки можна було хоч частинку своїх проблем перекласти на когось іншого... А вона ж може!!!

— Ти повинен щось зробити – ти ж мій хлопець! Допоможи мені.

— Чим я тобі можу тут допомогти?

— Ну, ти ж провчився в нас три роки – в тебе повинні залишитись якісь зв'язки.

— А навіщо тобі зв'язки – твій професор і напряму бере.

— Тоді мені потрібні гроші.

— Слухай, я зараз сам на гроші попав. Мені ж від армії треба відмазатися! Єдине чим можу допомогти... – Коли в його руках з'явився акуратненько запакований маленький пакетик, її проблем враз побільшало, – продай своїм одногрупникам, будеш мати гроші. Я деяких знаю, вони таке візьмуть.

Вона хоч і знала, що він не святий, та й до неї самої не має ні краплі поваги, але щоб аж так опустити її у власних очах – й подумати не могла.

Ситуація звісно критична, але такого вона собі не дозволить. Але ж професор ще й суму не малу запросив...

А спочатку здавався хорошим – в кінці лекції полюбляв поділитися зі студентами своїми роздумами (тільки тепер зрозуміло, що полюбляв він демагогію розводити), мовляв, брати зі студентів гроші за екзамен – це взагалі здирництво, ніби вони їх заробляють. А як тільки сесія – так гроші на стіл, бо вся група неатестованою буде. Як же за тією Болонською системою вчитися – за екзамени платили, ще й за модулі платити доведеться.

З будь-якої ситуації є вихід, треба тільки добре подумати. А добре думається на свіжому повітрі – раптом хтось побачить засмучену гарнень-ку дівчину, та й захоче зарадити її горю. Чоловіки ж в цьому розбираються як психологи – в пригніченому стані молода дівчина схильна дати згоду на будь-що, аби від цього їй хоч трішки полегшало.

На мить, і справді, стало легше, коли біля неї зупинився розкішний позашляховик, а не яка-небудь стара розвалина. Та лише на мить, бо за кермом сиділа саме стара розвалина. І що тут поробиш – доведеться сісти біля неї, тобто біля нього. Якщо дожився до джипу, то на її екзамен грошей точно не пошкодує.

— Ну, тебе додому підвезти? Чи може на каву кудись заїдемо?

— Я б і від морозива не відмовилася.

— А де ж тут поряд є якийсь пристойний ресторан... згадав... Таку гарну дівчинку не повезеш аби куди, правда ж? – При словах “гарна дівчинка” якимось дивовижним чином його рука опинилася на коліні тієї самої гарної дівчинки, та все, що їй залишалося робити – сидіти мовчки і посміхатися.

Привіз і справді в дорогий ресторан. Офіціантка якось цинічно посміхнулась, привітавшись, – от так українська гостинність. А яке тобі взагалі діло з ким вона прийшла – може, це тато.

— Що будете замовляти?

— Каву експресо і морозиво.

— Морозиво з фруктами, підливою, горіхами чи з шоколадом?

— І з фруктами, і з підливою, і з горіхами, і з шоколадом.

— Можливо, щось спиртне?

— Вино будеш? Є щось з грузинських вин?

— Є грузинське шампанське “Багратіон”.

— Давайте 200 грам. Тільки пошвидше несіть. – Коли вже офіціант-ка пішла, він звернувся до неї. – Що розкажеш про себе? Ти, мабуть, ще студентка?

— Так, вчуся. От зараз сесію здаю. – Чого тягнути, може зараз і сказати, що від нього вимагається.

— Ой, знаю, як зараз студенти сесії здають. Якщо маєш гроші – вважай відмінник, і вчити нічого не потрібно.

— А в нас є викладачі, які і гроші, і знання вимагають.

— Це, мабуть, фанати своєї справи.

— Зазвичай молоді викладачі, які тільки звикають брати хабарі, то хоч якось намагаються виправдатися перед самими собою – я і в кишеню купюру поклав, і студенти хоч щось будуть знати.

— Мені б таку роботу. Кожну зиму та літо гарантований відпочинок. А то в мене не робота, а суцільні нерви. – Саме це і характеризує підстаркуватих чоловіків: розкажи мені про себе – даю тобі п'ять хвилин, решту часу слухай мене уважно. Я досвід маю більший – навчу тебе як жити. – Ще з тим Євро. Ніхто ж нічого не хоче будувати. За готелі взагалі не беруться – під Євро його побудують, а що після Євро з ним робити? Хто буде кімнати переоснащувати під квартири? Бігаєш по всім інстанціям узгоджуєш, там залиш певну суму, тому дай, щоб документи переглянув. А бачила скільки їх в машині – все заднє сидіння вкрите паперами. – Зрозуміло, всі зароблені гроші йдуть в кишеню іншим, а їй з нього ніякої користі не буде. Добре, що хоч грузинське шампанське покуштувала. Зі своїм хлопцем тільки ж кадарку і бачила. – То ж така країна, що ніхто за просто так нічого робити не буде. І так скрізь: і в освіті, і в бізнесі, і в медицині, а на дорогах, що коїться! На власні очі бачив – зупинив мене один. Мене головне зупинив, а за мною їхала фура, яка перетнула подвійну смугу. А чого її не зупинив? А я тобі скажу – в нас даішники бояться фури зупиняти. А раптом натраплять на контрабанду. А як тут знати, чи її не везе якийсь високопосадовець. Він фуру не зупинить, а на комусь же треба заробляти. От з мене тоді за двох і здер.