Слава ЗСУ!

— "Умовиводи"!

Та героїв наших зовсім не цікавили вже ні Бобешко, ні Бобинець. Вони дивилися на Тайфун Марусю, яка сиділа з Васею проти них.

А він їй щось шепотів, шепотів, шепотів. Гаряче, пристрасно, переконливо...

Вона слухала і мовчала.

І як би здивувалися хлопці, коли б дізналися, що то ж я допоміг Тайфун Марусі звечора прорвати оту її загінку, щоб вони могли спокійно поїхати до міста за подарунками для діда Коцюби.

Але вони так ніколи й не дізнаються про те. Тайфун Маруся враз підвела очі на хлопців, усміхнулася й підморгнула їм.

І кожен з трьох вирішив, що вона усміхнулася й підморгнула саме йому.

І всі троє були щасливі... Хтось легенько торкнув Сашка Цигана за лікоть. Сашко обернувся.

Ззаду стояв Бровко. Стояв і докірливо дивився такими розумними, такими щирими, такими відданими очима... "Хлопці, а я?.. Про мене ви забули..." Сашко Циган штовхнув ліктем Журавля. Журавель теж обернувся, усе зрозумів, посунувся. І Бровко обережно поклав передні лапи на лавку між ними — ніхто й не помітив. Звичайно, собакам не можна до людських столів. Але ж то був не собака, то ж був Бровко...

Циган нищечком поцупив з тарілки добрячий шмат ковбаси і простягнув Бровкові. Бровко вдячно, самими губами (знає, як поводитися за святковим столом) узяв ковбасу, проковтнув, потім підвів голову і лизнув Сашка Цигана біля вуха,— наче щось шепнув... І раптом...

Чи то справді Бровко йому нашептав, чи з іншої якоїсь, але Сашко Циган раптом як затягне тонким голосом на повні груди пісню з весільного репертуару:

Чоботи, чоботи ви мої, Наробили клопоту ви мені...

Увесь довжелезний стіл аж вибухнув реготом. Так це було несподівано і кумедно.

І голова колгоспу Максим Богданович, сміючись, ураз підхопив пісню своїм могутнім, як виявилося, баритоном. А за їм і Сергій тенором, і дід Коцюба хриплуватим баском, а там і увесь стіл... Та так гучно ушкварили, що в гаю посипалося з дерев листя.

Співуче у нас село. Тільки зачепи — і вже співають і виводити можуть аж до ранку.

Найбільше заливалася, розсипаючи дзвінкі трелі, Тайфун

Маруся. Вона радісно позирала то на Васю, то на наших хлопців, то на діда Коцюбу. І обличчя її так сяяло, наче то було не обличчя, а сонце...

А сонце дивилося на все те з синього безхмарного неба і теж усміхалося. І переморгувалося з новим дідовим годинником, який, ви знаєте, отими золотими стрілками й цифрами чимось був схожий на сонце...

Отакі-то дива відбулися цього літа у нашому селі Гарбузяни.

Недарма наш земляк поет Андрій Лопата написав талановиті рядки:

Гарбузяни мої, Гарбузяни, Чарівні мої сни...

Пригода третя

ПАСАЖИРИ ТАЄМНИЧОГО „МЕРСЕДЕСА"

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ,

в якому Бровко починає щось передчувати. "Кажуть люди, кажуть..."

І от знову сонечко визирнуло з-за Лисої гори і радісно усміхнулося нашим Гарбузянам. І змовницьки підморгнуло Бровкові, що сидів коло своєї будки, схиливши голову набік і настовбурчивши одне вухо. Бровко й сам не знав, до чого він прислухається. Ранок був звичайний собі, літній, і жодних підозрілих звуків не було чути. Але вночі Бровкові приснився химерний сон з дивовижними карколомними пригодами, що примусив його прокинутися вдосвіта у неспокійному тривожному настрої. "Ой, щось-таки сьогодні, мабуть, станеться,— подумав Бровко.— І знову з моїми хлопцями... Можна було б гавкнути їм, розбудити, попередити, але поки що не буду, хай посплять іще, сердешні... Чує моє собаче серце — клопітний буде в них сьогодні день".

Бровко почухав задньою лапою за вухом, потягнувся, клацнув зубами і, подзенькуючи ланцюгом, поліз у будку досипати.

Цей недільний ранок був напрочуд тихий і безгомінний.

Колгосп давно віджнивував, копати буряки й картоплю ще не час, і в селі було майже безлюдно. Хто подався на базар, хто до міста у всіляких справах, а чималий гурт на чолі з дідом Коцюбою та головою колгоспу Максимом Богдановичем Танасієнком поїхав на весілля дідової онуки Галочки та нового агронома Сергія Петровича аж у самісінький Київ. Серед того гурту були й батьки Марусика та Сашка Цигана. І тому хлопці, залишені під опіку Журавлевої матері й бабусі, втрьох спали сьогодні на Цигановому горищі, зарившися в духмяне сіно. І всім трьом снилися прекрасні рожеві безхмарні сни. На відміну від Бровка, хлопці нічогісінько не передчували.

Перший прокинувся Марусик. Мабуть, від незвички спати на чужому горищі. Може б, Журавель теж прокинувся з цієї причини, але, як ви вже знаєте, він дуже любив поспати, і йому було байдужісінько, де і в яких умовах він спить. Завжди і всюди йому снилися однакові захоплюючі й неймовірні сни.