Слава ЗСУ!

– Та й розмовляв я з ним усього двічі. Кілька днів тому я впустив на майданчику коробку з крейдою. Була там червона і синя крейда. Якраз вийшов Коттар і допоміг мені її зібрати. Він спитав, навіщо мені різноколірна крейда.

Гран йому й пояснив, що хоче пригадати трохи латину. Його знання зі шкільних часів вивітрились.

– До речі, мене запевняли,- додав він, звертаючись до лікаря,- що латина корисна для глибшого розуміння французьких слів.

На таблиці він пише кілька латинських слів. Синьою крейдою ту частину слова, що змінюється за відмінками та особами, а червоною ту частину, яка не змінюється.

– Не знаю, зрозумів мене Коттар чи ні, у кожному разі, він зацікавився і попросив у мене червоної крейди. Я, звичайно, здивувався, але врешті… Хто ж його знав, що крейда йому знадобиться на здійснення такого наміру.

Ріє спитав, про що була друга розмова. Але прийшов поліційний комісар у супроводі секретаря і побажав спершу вислухати свідчення Грана. Лікар завважив нишком, що Гран, говорячи про Коттара, називає його «сіромахою». Він ужив навіть слова «фатальний крок». Ішлося про причину самогубства, і Гран ретельно добирав слова. Нарешті обидва зійшлися на формулюванні: «Прикрощі інтимного характеру». Комісар поцікавився, чи з Коттарової поведінки можна j було передбачити те, що він назвав «його відчайдушним кроком».

– Учора він постукався до мене,- промовив Гран,- і попрохав сірничка. Я дав йому пачку. Він перепросив, що потурбував мене, але якщо ми вже сусіди… Потім почав запевняти, що одразу ж поверне сірники. Я сказав, хай лишить собі.

Комісар спитав у службовця, чи не здалося йому дивним поводження Коттара.

– Одне мені здалося дивним, те, що він ніби хотів почати

зі мною розмову. А мені саме треба було працювати.

Гран обернувся до Ріє і ніяково пояснив:

– Праця особиста.

Комісар захотів побачити хворого, але Ріє вважав, що годилося б спершу підготувати Коттара до цих відвідин. Коли він зайшов до його помешкання, Коттар у сірій фланелевій піжамі звівся з постелі і злякано позирнув на двері.

– Поліція, так?

– Так,- підтвердив Ріє,- але не хвилюйтеся. Всього дві-три формальності – і вам дадуть спокій.

Але Коттар заперечив, що все це ні до чого, а головне – він бачити не може поліцію. Ріє не стримав нетерпеливого жесту.

– Я теж з нею не цілуюся. Але цю справу треба залагодити якнайскоріше, тому відповідайте на питання швидко й точно.

Коттар замовк, і лікар рушив до дверей. Хворий гукнув його знову і, коли Ріє підійшов, схопив його за руку.

– Скажіть, докторе, правда, не можна забирати хворого чи того, хто хотів повіситися, га?

З хвилину Ріє дивився на Коттара, а потім запевнив його, що про таке навіть не йшлося, та й він сам прийшов сюди, аби захищати інтереси свого пацієнта. Хворий, очевидно, заспокоївся, і Ріє покликав комісара.

Коттарові зачитали свідчення Грана і спитали, чи може він уточнити мотиви свого вчинку. Не дивлячись на комісара, він підтвердив лише, що «прикрощі інтимного характеру – дуже добре сказано». Комісар не вгавав і спитав, чи не здумає Коттар знову зазіхнути на своє здоров'я. Коттар з піднесенням запевнив, що не здумає і прагне тільки одного, щоб йому дали спокій.

– Дозвольте зауважити,- мовив із серцем комісар,- що в даному випадку саме ви й не даєте спокою іншим.

Ріє непомітно махнув йому рукою, і комісар замовк.

– Ні, ви тільки подумайте,- зітхнув комісар, коли вони вийшли на сходовий майданчик,- у нас і так турбот по саму зав'язку, а надто зараз із цією лихоманкою…

Він спитав у лікаря, чи заноситься серйозно на щось, і Ріє відповів, що сам не знає.

– Тут головне – погода, все лихо в ній,- скінчив комісар.

Безперечно, в усьому винна була погода. День ставав усе жаркіший і жаркіший, речі ніби липли до рук, і Ріє з кожним новим візитом знаходив підстави своїм побоюванням. Надвечір того самого дня він, потрапивши в передмістя, завітав до сусіда свого старого пацієнта-ядушника і побачив, що той лежить і марить, ухопившись за хворі пахви, і раз у раз блює. Лімфатичні вузли набрякли в нього ще дужче, ніж у їхнього воротаря. Одна виразка вже визріла і перед очима лікаря луснула, наче зогнилий плід. Повернувшись додому, Ріє зателефонував на аптекарську базу департаменту. В його лікарському записникові під цією датою стоїть один запис: «Відповідь негативна». А його вже викликали до нових пацієнтів з тим самим захворюванням. Ясно було одне – болячки треба розрізати. Два розтини скальпелем навхрест – і гудзі викидали гній упереміж з пасокою. Хворі кривавіли, лежали, як розп'яті. На животі й на ногах виступали плями, виразки переставали ятритися, а потім знову ' набрякали. Найчастіше хворий помирав серед страшного смороду.