Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чума

– Тільки знову вони не прийдуть.

– Не треба поспішати з висновками,- мовив Тарру.

– Ви її ще не розкусили,- відказав Рамбер, знизуючи плечима.

– Кого – її?

– Чуму.

– А-а! – протяг Ріє.

– Ні, ви не зрозуміли, що чума – це означає починати все наново.

Рамбер відійшов у куток і накрутив невеличкий патефон.

– Шо то за платівка? – спитав Тарру. – Щось знайоме.

Рамбер відповів, що то «Saint James Infirmary».

Платівка дограла до половини, коли в далечині розляглися два постріли.

– По псу або по втікачеві луплять,- зауважив Тарру.

Через хвилину патефон замовк, і зовсім поряд заревіла сирена «швидкої допомоги», звук зміцнів, просурмив під вікнами номеру, подаленів і згас.

– Занудна платівка,- мовив Рамбер. – Та ще я слухаю її сьогодні вдесяте.

– Вона вам так подобається?

– Та ні, просто іншої нема.

І додав, помовчавши:

– Кажу ж бо вам, що це означає починати все спочатку.

Він спитав у Ріє, як працюють санітарні дружини. Тепер нараховується уже п'ять дружин. Є надія сформувати ще кілька. Газетяр умостився скраєчку ліжка і підкреслено пильно почав розглядати свої нігті. Ріє придивлявся до кремезної міцної постаті Рамбера і раптом помітив, що Рамбер теж дивиться на нього.

– А знаєте, докторе,- озвався журналіст,- я багато думав про ваші дружини. І якщо я не з вами, то маю на те особливі причини. Аби не мав, думаю, я залюбки ризикнув би своєю шкурою,- адже я в Іспанії воював.

– На чиєму боці? – спитав Тарру.

– На боці переможених. Але відтоді я багато розмірковував.

– Про що? – поцікавився Тарру.

– Про відвагу. Тепер знаю, людина здатна на великі подвиги. Але якщо при цьому вона не здатна на великі почуття, її для мене не існує.

– Здається, людина здатна на все,- озвався Тарру.

– Ні, ні, вона не здатна довго страждати або довго бути щасливою. Отже, вона не здатна ні на що путнє.

Рамбер поглянув по черзі на своїх гостей і спитав:

– А от ви, Тарру, чи здатні ви померти задля кохання?

– Не знаю, але думаю, що зараз ні, не здатний.

– Отож то й воно. Але ж здатні померти за ідею, то й голим оком видно. Ну, а з мене годі вже людей, які гинуть за ідею. Я не вірю в геройство, знаю, що бути героєм легко, і знаю тепер, що це геройство згубне. Єдине, що для мене цінне,- це вмерти або жити тим, що любиш.

Ріє уважно слухав газетяра. Не спускаючи його з ока, він проказав лагідно:

– Людина – це не ідея, Рамбере.

Рамбер підскочив на ліжку, він навіть почервонів від хвилювання.

– Ні, ідея, і не бозна-яка, тільки-но людина відвертається від любові. А ми ж якраз і не здатні любити. Тому замирімося із цим, докторе. Зачекаймо, аж поки станемо здатні, а якщо це й справді неможливо, дочекаймося загального визволення, не граючись у героїв. Далі цього я не сягаю.

Ріє підвівся з стільця, обличчя його раптом зробилося втомлене.

– Ви маєте рацію, Рамбере, цілком, і я ні за що в світі не став би відраджувати вас від того, що ви збираєтеся зробити, якщо я вважаю, що це і справедливо, і добре. Мушу, проте, ось що вам сказати: причому тут, власне, геройство? Це не геройство, а звичайнісінька чесність. Можливо, ця думка здається вам сміховинною, але єдина зброя проти чуми – це чесність.

– А що таке чесність? – раптом споважнівши, спитав Рамбер.

– Що вона таке взагалі, я й сам не знаю. Але в моєму випадку певен: бути чесним – значить робити свою справу.

– А от я не знаю, в чому полягає моя справа,- сказав з серцем Рамбер. – Можливо, я помилився, обравши любов.

Ріє став перед ним.

– Ні, не думайте так,- мовив він твердо,- ви не помилилися.

Рамбер звів на нього задумливий погляд:

– По-моєму, ви обидва нічого за даних обставин не втрачаєте. А так, погодьтеся, легше бути на боці доброго діла.

Ріє допив вино.

– Ходімо,- сказав він Тарру,- у нас ще чимало роботи.

Він перший вийшов з кімнати.

Тарру рушив за ним до порога, але, мабуть, похопився, обернувся до газетяра й сказав:

– А ви знаєте, що дружина Ріє зараз у санаторії, за кількасот кілометрів звідси?

Рамбер вражено розвів руками, але Тарру уже вийшов з номера. Назавтра рано-вранці Рамбер зателефонував лікареві.

– Ви не проти, щоб я працював з вами, аж поки мені трапиться нагода вибратися з міста?

На тому кінці дроту запала тиша, а тоді:

– Авжеж, Рамбере. Дякую вам.

Частина третя

Так протягом довгих тижнів в'язні чуми билися як уміли і як могли. Але дехто з них уявляв собі, як, скажімо, Рамбер, у чому ми мали змогу переконатися вище, ніби вони ще діяли як люди вільні, ніби їм ще дано право вибирати. А проте о тій порі, в середині серпня, можна було сміливо сказати, що чума здолала всіх і вся. Тепер уже не стало окремих, індивідуальних доль – була тільки наша колективна історія, точніше, чума, і породжені нею почуття поділяли всі. Найважливішими тепер були розлука й вигнання з усіма наслідками, що звідси випливають,- страхом і обуренням. Ось чому оповідач уважає доречним саме зараз, у розпал спеки й пошесті, описати хоча б загалом і для прикладу шал наших уцілілих громадян, похорон небіжчиків і тугу розлучених коханців.

Попередня
-= 50 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

anonymous13130 13.08.2014

а мені сподобався твір, є над чим задуматись.


anonymous7538 06.07.2014

Початок інтригує, а далі стає нуднуватим.


Додати коментар