Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чума

– Чому б вам не попрацювати з нами, пане Коттар?

Коттар з ображеною міною підхопився з стільця, взяв свого округлого капелюха.

– Це не моє діло.

І додав викличним тоном:

– А втім, мені чума якраз вигідна. То з якої б це речі я помагав людям, які з нею борються?

Тарру ляснув долонею по чолі, ніби раптом йому сяйнула істина.

– Ах так, я й забув: якби не чума, вас би заарештували.

Коттар аж підскочив і схопився за спинку стільця, наче боявся впасти на підлогу. Ріє відклав ручку і кинув на нього пильний, серйозний погляд.

– Хто вам про це сказав? – крикнув рантьє. Тарру здивовано звів брови і відповів:

– Та ви самі. Чи, точніше, ми з лікарем так вас зрозуміли. І поки Коттар у нападі нездоланної люті белькотів щось собі під ніс, Тарру додав:

– Та чого ви так нервуєтесь? Принаймні ми з доктором виказувати вас не підемо. Ваші справи нас не обходять. Крім того, ми самі не великі шанувальники поліції. Та сідайте ж.

Коттар недовірливо покосився на стільця і, повагавшись, сів. Він помовчав, потім глибоко зітхнув.

– Це вже давні справи,- признався він,- але вони повитягали їх на світ Божий. Я ж гадав, що вже все забуто. Але хтось, мабуть, роздзвонив. Вони мене викликали і звеліли нікуди не виїздити аж до кінця слідства. Тут я збагнув, що рано чи пізно мене заметуть.

– Справа серйозна? – спитав Тарру.

– Все залежить від того, що розуміти під словом «серйозна». У кожному разі, не вбивство.

– В'язниця чи каторжні роботи? Коттар зовсім похнюпив носа.

– Якщо поталанить – в'язниця… Але по короткій паузі жваво додав:

– Помилка сталася. Всі помиляються. Тільки я не можу примиритися з думкою, що мене злапають, усе в мене заберуть: і домівку, і звички, і всіх, кого я знаю.

– А-а,- протягнув Тарру,- отже, тому ви й надумали повішатися?

– Так, тому. Нерозумно, звичайно, це все.

Тут озвався Ріє, досі він мовчав, і сказав, що цілком розуміє неспокій Коттара, але, може, все ще владнається.

– Знаю, знаю, зараз мені боятися нічого.

– Отож я бачу, ви в дружину вступати не збираєтеся,- зауважив Тарру.

Рантьє нервово бгав у руках капелюха і скинув на Тарру непевним оком.

– Тільки ви на мене не гнівайтеся.

– Крий Боже,- посміхнувся Тарру. – Але хоча б постарайтеся не розповсюджувати задля вашого ж добра чумної бацили.

Коттар запротестував: зовсім він чуми не хотів, вона сама прийшла, і не його вина, якщо чума його влаштовує. Коли на порозі постав Рамбер, Коттар енергійно додав:

– Зрештою, по-моєму, все одно ви нічого не доб'єтеся.

Від Коттара Рамбер дізнався, що той теж не знає адреси Гонсалеса, але можна спробувати знову піти до першої кав'ярні, тої, маленької. Домовилися про завтрашню зустріч. Оскільки ж Ріє хотів знати наслідки переговорів, Рамбер запросив їх з Тарру зайти наприкінці тижня просто до нього в номер о будь-якій годині ночі.

Вранці Коттар і Рамбер подалися до кав'яреньки й попросили переказати Гарсії, що чекатимуть його нині ввечері, а в разі якоїсь завади – завтра. Цілий вечір вони прождали марно. Зате наступного дня Гарсія з'явився. Він мовчки вислухав розповідь про Рамберові поневіряння. Сам він не був у курсі справи, але чув, що недавно було оточено кілька кварталів і цілу добу прочісували там усі будинки поспіль. Можливо, Гонсалесові та братам не пощастило вибратися з оточення. Усе, що він може зробити, це знову звести їх із Ра-улем. Ясно, на зустріч раніше, ніж завтра-позавтра, годі сподіватися.

– Видно, треба починати все наново,- сказав Рамбер.

Коли Рамбер зустрівся з Раулем в умовленому місці, на розі, той підтвердив Гарсієву гадку – всі нижні квартали міста справді оточено. Треба б спробувати відновити зв'язок із Гонсалесом. А за два дні Рамбер уже обідав з футболістом.

– Ото безголів'я,- мовив Гонсалес. – Ми мали домовитися, як знайти одне одного.

Такої ж думки був і Рамбер.

– Завтра вранці підемо до хлопців, спробуємо щось залагодити.

Назавтра хлопців не було вдома. Призначено зустріч на Ліцейському майдані другого дня ополудні. Рамбер вернувся додому. І Тарру, який зустрів по обіді Рамбера, був вражений журним виразом його обличчя.

– Не клеїться? – спитав Тарру.

– Атож. Ось тобі й почали наново,- відповів Рамбер. І повторив своє запрошення:

– Приходьте сьогоді ввечері.

Увечері, коли гості ввійшли до Рамберового помешкання, журналіст лежав у ліжку. Він підвівся і зразу ж поналивав склянки, наготовлені заздалегідь. Ріє, беручи свою склянку, поцікавився, як ідуть справи. Журналіст відповів, що він знов пройшов усе коло і знову вернувся до того самого місця, невдовзі має відбутися ще одна зустріч, остання. Випивши, він додав:

Попередня
-= 49 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

anonymous13130 13.08.2014

а мені сподобався твір, є над чим задуматись.


anonymous7538 06.07.2014

Початок інтригує, а далі стає нуднуватим.


Додати коментар