Слава ЗСУ!

Чужинці (Моє ім’я Уляна)

Вступ

Кожен вважає, що він правий. І не має значення, чого це стосується: маленької суперечки звичайної побутової розмови чи конфлікту галактичного рівня, коли розумні раси не можуть поділити між собою цілі галактики. Коли хтось хоче володіти усім, не підозрюючи, що саме на його територію вже зазіхають, бажаючи лишити усього, навіть того мінімуму, на який кожен має право. Поки хтось готує план до вторгнення на чужу територію, робить перші кроки та тільки починає свою агресію, хтось інший вже його реалізує, від чого агресори стають потерпілими від дій більш розвиненої та могутнішої цивілізації, від більш сильнішого агресора. Тоді треба миритися кривдникам зі своїми скривдженими, щоб усіма разом побороти більш небезпечного ворога, який загрожує всьому, до чого ти звик.

1

Мене звуть Уляна. Я живу в цій дешевій квартирі на самій поверхні забрудненої планети, тобто на першому поверсі цього величезного хмарочоса, де більш багатші мешканці займають верхні поверхи, маючи свою стоянку для власних електроавіамобілів. А на самих дахах хмарочосів розміщені штучні ліси, бо природних лісів давно вже не існує на нашій старенькій планеті Жур. Скрізь ліси розводять багаті люди у себе на дахах власних будинків заради задоволення та допомоги природі та власники будинків, які хочуть заощадити, тому заради знижки в оплаті за комунальні послуги розміщують зелені насадження на цих хмарочосах, квартири в яких дають в оренду. Ще є такі, як я, яким постійно не вистачає грошей, тому я і такі, як я, саджають дерева у себе в орендованій квартирі на балконі, щоб менше платити за житло.

Ще є державні організації та заводи, які роблять це за власний рахунок без очікування на знижку чи без мотивів альтруїста, бо інакше Організація охорони навколишнього середовища планети Жур випише великі штрафи, через які прийдеться закрити свій бізнес.

Всі ці заходи з приводу штучних лісів запровадили заради кисню, яркого так мало залишилось в атмосфері.

Сьогодні перший мій робочий день. С тих пір, як я з двох років пішла у перший клас, як усі мої друзі, закінчила чотирнадцять класів загальноосвітньої школи, як установлено в сучасному суспільстві, у шістнадцять поступила до університету, закінчивши його через вісім років, як того потребує курс навчання за спеціальністю Помічника воєнного керівника по освоєнню нових планет та супутників, тільки тепер (починаючи з дня вручення диплому) я можу дихати вільно та не виконувати дома ніяких домашніх вправ чи завдань.

І саме нещодавно я знайшла роботу, пройшовши безліч шляхів тестів та пояснень, чому мені потрібна саме ця робота і саме в цій організації, продемонструвала усі свої здібності та знання. Насправді, мені потрібна була робота, а де саме, - це було неважливо. Авжеж, я хочу багато чого: найкращу роботу, розумну, розвиваючу, комфортну, але їсти я хочу сильніше. А масове безробіття змушує радіти будь-якій роботі. Батьки намагаються допомагати, вони - моя підтримка. Але їм постійно не вистачає коштів, вони на всьому заощаджують.

Спочатку мені треба для роботи ознайомитись з усією потрібною інформацією, потім збиратися до дальнього польоту, свої речі, які я не зможу забрати з собою, кудись діти  (продати, подарувати, відправити батькам поштою в сусіднє місто) та закрити оренду цієї маленької, але затишної квартири.