Слава ЗСУ!

- Уляно! - Радісно привітав мене Макс. - Ти пам’ятаєш, я займаюся експериментами по створенню спрямованих Чорних дірок. У мене все вийшло! Ми нарешті можемо скоротити ці чотирнадцять років та прибути до запланованого місця хоч зараз. Залишається лише отримати твій наказ.

- Ти все перепровірив? Та все працює так, як потрібно? - Запитала я. На що Макс ствердно кивав головою.

- Але як ти перепровірив це? - Здивувалась я. - Це ж важко перевірити.

- Ми перемістилися в просторі та в часі. - Відповів Макс.

- Що?

- Лише трохи…

- Як ти посмів! А якщо б не вийшло! - Розгнівалася я. - Ми б усі загинули!

- Я спочатку сам зникав та з’являвся, до того ж я до цього все перевірив та перерахував багато разів. Теоретично. А перші експерименти були тільки зі мною. Ти навіть не помітила мого зникнення, тому що я повертався в ту саму мить, в яку зникав. А з’являвся та тій траєкторії, яка проходила біля нашого космічного корабля через той відрахований проміжок часу. Ти думала, що я перевіряю корабель, для чого виходжу в космос на своєму мінікораблі, а насправді я створював штучні спрямовані Чорні дірки, якими користувався та повертався знову до тебе у той же час, але вже в іншому просторі. Усе працює. Можеш сама все перевірити. Ходімо. А можеш зразу мені повірити та скористуватися штучно спрямованою Чорної діркою. Та повести корабель через викривлений простір до місця призначення.

- Я повинна тебе наказати. Але не можу. Я тобі вірю. Що ж. Давай до місця призначення саме зараз. Набридло так довго летіти.

13

Наш космічний корабель формує Чорну діру. Ми бачимо викривлення простору та як зображення далеких зірок зміщується, тобто викривляється.

Ми входимо в цю Чорну дірку, нас затягує грубо, витягує корабель та впливає на нас. Ми відчуваємо якесь напруження. Моє тіло хоче розірватися. Мені боляче.

Ми проходимо орбіту неповернення. Напруження зростає. І все.

Абсолютно темно. Біль в усьому тілі. Ні! Досить!

Тиша та голосно одночасно. Вуха заклало.

А потім все. Ми… Скоріше нас виплюнула Біла дірка. І ми опинилися майже там, де планували бути. Все. Все скінчено. Ми на місці.

Але що ми бачимо? Якійсь цілі війська чужих космічних кораблів знаходиться в зоряній системі Зезі та намагаються знищити усе, що є на планетах.

- Хто це? - Запитала я в Макса.

- Не знаю, як вони себе називають, але вони чужинці для нашої галактики. Таких кораблів немає в нашій галактиці. В ній тільки абсолюти досягли такого рівня розвитку, щоб мати можливість подорожувати на далекі відстані в Космосі. Та і взагалі ніхто з підкорених нами народів в нашій галактиці та в сусідніх не зумів ще піднятися в Космос, хоча населених планет з розумними представниками розвинених видів, які могли б цього досягти велика кількість. Та за такі короткі строки вони б не змогли навіть один такий корабель побудувати. Що вже говорити про цілу армію. Треба прибиратися з їх поля зору, поки вони не почали знищувати і нас.