Слава ЗСУ!

В космічному просторі багато зоряних вітрил, які накопичують зоряну енергію та передають її на планети та супутники, де живуть чи існують абсолюти.

Ну, все, я майже приїхала. Ось він, орбітальний ліфт.

2

Біля дверей для входу до орбітального ліфту зібралося багато абсолютів. Всі чекали своєї черги. Незабаром підійшов ліфт.

Спочатку треба було пройти регістрацію та доорбітальний огляд.

Я зайняла чергу. Абсолюти, у тому числі я, просувалися повільно.

Нарешті у мене попросили паспорт.

- Вам куди? - Спитала робот-контролер.

- До Міжпланетної компанії Рояджера. - Відповіла я.

- Оплатіть, будь ласка. Ціну ви бачите на моніторі.

Я оплатила карткою.

- Ось ваш квиток. Щасливої дороги, Уляно Вілліс.

- Дякую.

Я зайшла до відкритого ліфту. Знайшла своє місце та сіла, поклавши свій багаж поруч в спеціально відведений комод, закривши його на замок, щоб не відкрився через вібрацію.

Прийшлось чекати ще біля двадцяти хвилин, перш ніж прийшов робот-працівник цієї служби орбітального ліфту. Він все перевірив, у тому числі, щоб усі були пристебнутими, авжеж, правильно, комусь допоміг пристебнутися, а потім зачинив двері, залишившись з нами. Він сів біля пульту керування, пристебнувся. Провів своїм металевим пальцем для ідентифікації, ввів код - та перед ним з’явилась полупрозора панель керування, майже перед його обличчям. Вів вибрав потрібні команди - і я почала відчувати, що ми піднімаємося. А через прозорі стінки самого ліфту я дивилась на гарний краєвид, на хмарочоси, які ставали ще меншими, на горизонт, яркий все більш починав нагадувати дугу напівкулі.

Ось воно… ще один вертикальний рух. Вище. Вище. Вгору. Якомога вище. Тепер я бачу більшу частину планети.

Ми прибули. Треба було виходити та шукати свій напрямок.

Двері відчинились. Я вийшла. Я опинилась в прозорій залі, що аж голова пішла кругом. Я бачила під собою через прозору підлогу свою планету. Прозора зала вела до кількох тунелів, на яких біли номери. Тунелі були теж прозорі. А як ще інакше? Не можна закривати зоряне світло від планети. Тому всі орбітальні конструкції прозорі. Навіть квартири, які знаходяться на орбітах, теж прозорі, крім окремих кімнат, як туалетна кімната, душова, спальня, які, звісно залишаються непрозорими, але їх стінки не можна робити темними. Але таких квартир дуже мало, не у кожного вистачить коштів на таке дороге помешкання.

Що стосується космічного бруду, який кружляє на орбіті, то він постійно спалюється роботами-чистильниками. А до знищення відстежується, щоб цей руд не пошкодив ніякої орбітальної конструкції. До речі, усі орбітальні конструкції хоча і здаються прозорими, але усі вони  покриті прозорою плівкою з захистом від зоряної радіації. А що стосується метеоритів, які кружляють в нашій зоряній системі чи ще чогось, наприклад, комет, що можуть нашкодити орбітальним будівлям, ліфтам, тунелям, то ці шкідники не підпускаються до орбіти Жур взагалі.

Біля кожного тунелю стояв робот-супроводник.

Я вибрала потрібний мені тунель, на якому номер співпадав з номером на моєму квитку. Робот перевірив мій квиток, просканувавши його штучними очима: