Слава ЗСУ!

Кетлін V

За два дні шляху до Водоплину їх помітив розвідник, коли вони напували коней з каламутного струмка. Ніколи ще Кетлін так не раділа, забачивши значок з двома баштами дому Фрей.

Коли вона попрохала розвідника супроводити їх до дядька, то отримала таку відповідь:

— Пан Чорноструг пішов на захід з королем, мосьпані. Роз’їзди без нього очолює Мартин Водограй.

— Зрозуміло.

Водограя вона стрічала у Близнюках — то був байстрюк князя Вальдера Фрея, зведений брат пана Первина. Її не здивувало рішення Робба вдарити у саме серце ланістерівської сили. Напевне, він саме про це й думав, коли висилав її на перемовини з Ренлі.

— То де ж зараз Водограй?

— Стоїть табором за дві години звідси, мосьпані.

— Ведіть нас до нього, — наказала вона. Брієнна допомогла їй сісти у сідло, і вони вирушили негайно.

— Ви прибули з Лихомостя, мосьпані? — запитав розвідник.

— Ні.

Кетлін не посміла там з’явитися. Після смерті Ренлі вона не була певна, який прийом матиме від його юної вдовиці та її захисників. Натомість вона пробралася крізь саме серце війни — колись плодючим річковим краєм, перетвореним на зчорнілу пустелю свавіллям Ланістерів. Щовечора розвідники приносили їй звістки, від яких її нудило.

— Князя Ренлі убито, — повідомила вона.

— Ми сподівалися, що то якась ланістерівська брехня, або…

— Якби ж то. У Водоплині править мій брат?

— Так, мосьпані. Його милість поставив пана Едмура тримати Водоплин і берегти його тили.

«Хай боги дадуть йому сили та наснаги», подумала Кетлін. «І розуму б не завадило.»

— Чи не чути щось від Робба на заході?

— А ви не знали? — здивувався вояк. — Його милість здобув велику перемогу при Волоброді. Пан Стафорд Ланістер загинув, його військо розігнане.

Пан Вендел Мандерлі затюгукав з радощів, але Кетлін лише кивнула. Завтрашні негаразди непокоїли її більше, ніж учорашні здобутки.

Мартин Водограй стояв табором у руїні спаленого острогу, коло стайні без даху та сотні свіжих могил. Він став на коліно, коли Кетлін злазила з коня.

— Мої вітання, ясна пані. Ваш брат доручив нам видивлятися ваш почет і супроводити до Водоплину якомога швидше, щойно ми вас знайдемо.

Кетлін наказ не надто сподобався.

— Справа у моєму батькові?

— Ні, ясна пані. Здоров’я князя Гостера лишається незмінним.

Водограй був дебелий рум’яний чолов’яга, не надто схожий на своїх зведенюків.

— Ми боялися, щоб ви не наскочили на ланістерівські чати. Адже князь Тайвин вийшов з Гаренголу і суне на захід з усім військом.