Слава ЗСУ!

— Ведіть своїх людей до замку, — мовив Тиріон до Вилара. — Я ночуватиму тут.

Сотник завагався.

— Але чи буде вам безпечно, мосьпане?

— Щодо цього скажу, сотнику, що коли я виходив звідси вранці, у заїзді товклося повно Чорних Вух. А коли неподалік Чела, донька Чейка, то ніхто не може почуватися безпечно.

Тиріон врозвал зашкутильгав до дверей, лишивши збентеженого сотника шукати змісту в своїй відповіді.

Коли він зайшов до загальної зали корчми, його привітала злива веселощів. Він упізнав горловий регіт Чели й співучу музику Шаїного смішку. Дівчина сиділа коло комина і сьорбала вино за круглим дерев’яним столом з трьома Чорними Вухами, яких Тиріон лишив їй для охорони, та тлустим чолов’ягою, видним лише зі спини. Тиріон вирішив був, що то корчмар… аж тут Шая покликала його на ім’я, і співрозмовник підвівся.

— Яке щастя знову бачити вас так скоро, ласкавий пане, — промуркотів він з лагідною усмішкою євнуха на напудрованому обличчі.

Тиріон аж запнувся.

— Пане Варисе! Оце вже не гадав зустріти вас тут.

«Хай його Інші заберуть! Як він так хутко знайшов це місце?»

— Вибачайте за непрохану появу, — мовив Варис, — але я відчув нагальне бажання зазнайомитися з вашою юною панною.

— Юною панною, — повторила Шая, смакуючи слова. — Ви збрехали тільки наполовину, мосьпане. Я й справді ще досить молоденька.

«Вісімнадцять років», згадав Тиріон. «Вісімнадцятирічна шльондра, метка розумом, під ковдрою спритна, мов кішка, з великими темними очима, рясним чорним волоссям, солодким жадібним ротиком… і вся моя! От клятий євнух.»

— На жаль, це я мушу відчувати себе непроханим, пане Варисе, — змусив себе Тиріон до чемності. — Коли я увійшов, ви так весело розважалися.

— Мосьпан Варис захоплювався вухами Чели і дивувався, скільки ж вона мала убити ворогів, щоб зробити таке гарненьке намисто, — відповіла Шая. Тиріона зачепило, як грайливо вона величає Вариса «мосьпаном»; так само і тим самим голосом вона кликала його самого в їхніх постільних забавах. — А Чела каже, що тільки боягуз убиває переможеного ворога.

— Хоробрий лишає ворогові життя, щоб той колись міг змити ганьбу, повернувши собі вухо силою зброї, — пояснила Чела, невеличка смаглява жіночка, в якій на шиї теліпалося зловісне намисто з сорока шести висушених, зморшкуватих людських вух. Тиріонові якось випала нагода їх порахувати. — Так люди знатимуть, що ти не не боїшся своїх ворогів.

Шая тюгукнула у захваті.

— А тоді мосьпан сказав, що якби він був Чорним Вухом, то ніколи не спав би, бо йому б тільки й снилися одновухі вороги.

— Мені така халепа не загрожує, — запевнив Тиріон. — Мої вороги мене жахають навіть з двома вухами, тому я маю звичку їх вбивати.

Варис захихотів.

— Чи не вип’єте з нами вина, мосьпане?

— Так, я вип’ю з вами вина. — Тиріон вмостився коло Шаї. Він зрозумів, що тут відбулося, хоч ані Чела, ані Шая потаємного змісту подій не втямили. Насправді Варис приніс послання. Коли він казав про нагальне бажання познайомитися з юною панною, то мав на увазі: ви намагалися її сховати, але я все знаю про те, де вона і хто вона, і ось я тут. Цікаво, хто ж їх зрадив. Корчмар, стайняр, стражник біля брами… чи хтось зі своїх?

— Полюбляю повертатися до міста через Божу браму, — казав Варис до Шаї, наповнюючи келихи. — На брамній башті там вирізьблено у камені виняткової краси подоби; я не можу стримати сліз, коли на них дивлюся. В них очі… такі виразні, ви не згодні? Коли минаєш решітку, то вони наче стежать за тобою.

— Не помітила, мосьпане, — відповіла Шая. — Завтра подивлюся, з вашої ласки.

«Та не турбуйся, люба моя», подумав Тиріон, бовтаючи вино у келиху. «Чхати він хотів на ті різьблені подоби. Євнух вихваляється не їхніми очима, а своїми. Каже, що чатував і знав про наш приїзд тієї ж миті, як ми перетнули браму.»

— Ти мусиш берегти себе, дитино, — саме радив Варис. — Король-Берег вже не той, що раніше. Він став далеко небезпечніший. Я знаю ці вулиці дуже добре, і все ж вагався, чи прийти мені сьогодні самому та неозброєному. Настали темні часи — навколо нас самі беззаконні харцизяки, люди з холодним залізом у руках і холодними серцями у грудях.

«Куди я прийшов сам-один і неозброєний — туди інші можуть прийти з мечами в руках», проказував євнух насправді.

Шая засміялася.

— Хай тільки нагодяться — хутко втечуть від Чели без одного вуха!

Варис заверещав радісно, наче нічого кумеднішого зроду не чув, але у очах, які він повернув на Тиріона, не було ані сліду веселощів.

— Ваша юна панна така привітна та ласкава. Я б на вашому місці якомога краще дбав про неї.