Слава ЗСУ!

— Отже, Бран та Рікон втекли, — мовив він замковій челяді, роздивляючись їхні очі. — Хто знає, куди?

Ніхто не відповів.

— Вони не могли втекти без допомоги, — вів далі Теон. — Без харчів, одягу, зброї.

Він зачинив під замок усі мечі та сокири, які знайшов у Зимосічі. Але кілька, напевне, сховалося від його очей.

— Я взнаю імена усіх, хто їм допомагав. І усіх, хто навмисне дивився в інший бік. — Єдиною відповіддю йому був шурхіт вітру. — З першим світлом я виїду, щоб повернути втікачів назад.

Він заклав великі пальці за пас із мечем.

— Мені потрібні мисливці. Хто хоче собі на люту зиму гарну теплу вовчу шкуру, га? Гейдже, ти?

Кухар завжди весело вітав його при поверненні з полювання, питав, чи не привезли вони чогось особливого до столу. Але зараз змовчав. Теон закрокував назад, звідки прийшов, шукаючи на обличчях найменші ознаки провини.

— У дикій пустці каліка не виживе. А Рікон… він же мала дитина, скільки він там протримається? Лишень уяви собі, Мамко, який він зараз переляканий.

Стара набридала йому своїм белькотінням десять років, вічно розповідала нескінченні байки про минувшину. Та зараз глипала на нього очима, наче на якогось чужинця.

— Я міг би вбити кожного з вас і віддати ваших жінок на поталу моїм воякам! Натомість я вас захистив. Оце така ваша дяка?

Йозет, який порав його коней. Фарлен, який навчив його усього про хортів. Барта-бровариха, яка була його першою. Ніхто з них не глянув йому в вічі. «Вони мене ненавидять», усвідомив Теон.

Смердюк підступив ближче.

— А зніміть-но з них шкіру, — закликав він; тлусті губи блищали слиною. — Князь Болтон, бува, казав: гола людина ховає мало таємниць, а оббілована — жодної.

Теон знав, що оббілована людина — то гербовий знак дому Болтон. Багато століть тому деякі князі цього дому накидалися корзнами зі шкіри мертвих ворогів. Так скінчили своє життя кілька Старків. Але подібні розваги припинилися вже з тисячу років тому, коли Болтони схилили коліно перед Зимосіччю. «А може, то тільки кажуть, що припинилися. Старі звичаї помирають важко — хто-хто, а я добре знаю.»

— На півночі не білуватимуть людей, поки я правлю на Зимосічі! — гримнув Теон, хоча йому кортіло заволати: «Та я ж ваш єдиний захисник проти таких, як він!». Але наразі він не міг дозволити собі таку відвертість — лише сподівався, що дехто має досить розуму, аби допетрати самотужки.

Небо над замковими мурами потроху сіріло. Ба й ранок вже недалечко.

— Йозете, засідлай Веселуна і когось для себе. Мурх, Гаріс, Рябий Тим — ви теж їдете.

Мурх та Гаріс були кращі мисливці у замку, а Тим добряче стріляв з лука.

— Аггар, Бульба, Гельмар, Смердюк, Векс. — Він мусив мати за спиною когось із своїх. — Фарлене, мені знадобляться хорти, а ти їх поведеш.

Сивий доїзжачий схрестив руки на грудях.

— Чого б це я став травити собаками своїх законних володарів, а до того ж малих дітей?

Теон підсунувся ближче до нього.

— Тепер твій законний володар — я. І тільки моє слово береже життя Палли.

На його очах зухвалість зникла з Фарленового погляду.

— Слухаю, мосьпане.

Теон ступив назад і роздивився, кого ще узяти з собою.

— Маестре Лювине! — покликав він.

— Але я зовсім не розуміюся на ловах.

«Без тебе знаю. Але дзуськи я тебе лишу в замку за моєї відсутності.»

— Значить, час вам дечого про них навчитися.

— Дозвольте й мені з вами. Хочу собі опанчу з вовчої шкури. — Наперед виступив хлопчак, не старший за Брана. Теонові довелося напружитися, щоб його згадати.

— Я вже сто разів полював, — мовив Вальдер Фрей. — На оленя, на лося, ба навіть на вепра.

Його брат у перших зареготав.

— Еге ж, наставляй кишеню! Може, батько і брав його з собою, та дідька лисого колись пускав до вепра близько!

Теон роздивився малого з сумнівом у очах.

— Гаразд, їдь, якщо хочеш. Та якщо відстанеш, ніхто не буде з тобою панькатися. — І обернувся до Чорного Лорена. — Поки мене не буде, Зимосіччю правиш ти. Якщо ми не повернемося, чини з замком, як забажаєш.

«Отож, йолопи. Добряче моліться, щоб я повернувся. І повернувся зі здобиччю.»

Загін зібрався коло Мисливської брами, коли перші бліді промені сонця пестили верхівку дзвіниці. Подих парував у морозному вранішньому повітрі. Гельмар озброївся сокирою на довгому держаку, щоб устигнути завдати удару вовкові, перш ніж той на нього накинеться. Важке лезо дозволяло убити одним ударом. Аггар мав на собі сталеві поножі. Смердюк з’явився з рогатиною на вепра та лантухом з замкової пральні, натоптаним бозна чим. Теон мав при собі лука і більше нічого не потребував. Колись він врятував Бранові життя однією стрілою і сподівався, що не муситиме відбирати його іншою. Але якби до цього дійшло, він був готовий.