Слава ЗСУ!

— Збентежився? — Тиріон зиркнув на двері. Йому здалося, що з-за них щось почулося. Він вже пошкодував, що з’явився сюди сам-один. — Раніше тебе ніколи не цікавив мій прутень.

— А мене цікавить зовсім не він, а те, куди ти його встромлюєш. Я ж не покладаюся на євнуха в усьому, на відміну від тебе. Я маю власні способи дізнаватися про різні речі… а надто такі речі, які люди від мене приховують.

— Що це ти хочеш сказати?

— А ось що — твоя маленька хвойда в мене.

Тиріон потягся по своє вино, купуючи собі хвилинку, щоб зібрати думки докупи.

— Я гадав, чоловіки тобі більше до смаку.

— Який ти вигадник! Ану зізнайся, чи ти вже і з цією одружився, га? — Коли Тиріон не відповів, Серсея зареготала і додала. — Яке полегшення для пана батька!

В Тиріоновому животі наче заворушився клубок вугрів. Як вона знайшла Шаю? Невже Варис зрадив? Чи всі його перестороги зруйнувала одна ніч, коли він з нетерплячки ринув чвалом просто до неї у маєток?

— Невже тобі не байдуже, хто гріє мені постіль?

— Ланістери завжди платять борги, — відповіла вона. — Ти плетеш змови проти мене з того дня, коли з’явився у Король-Березі. Ти продав Мирцелу, вкрав Томена і мудруєш, як вбити Джофрі. Ти хочеш його смерті, щоб самому правити через Томена.

«Ну, не скажу, щоб зовсім не відчував спокуси.»

— Це божевілля, Серсеє. Станіс буде тут через кілька днів. Я тобі потрібен.

— Чого б це? Ти такий непереможний воїн?

— Бронові сердюки не стануть без мене до бою, — збрехав він.

— Хіба? Гадаю, стануть. Вони люблять золото, а не твої бісівські жарти. Втім, не бійся, без тебе я їх не залишу. Час від часу я думала, як було б гарно врізати тобі горлянку, але Хайме ніколи б мені не пробачив.

— То що там про хвойду? — Він не зважувався називати її ім’я. «Аби ж переконати Серсею, що Шая для мене ніщо. Тоді, може…»

— З нею поводитимуться добре, якщо нічого не станеться з моїми синами. Але якщо Джоф буде вбитий у бою чи, приміром, Томен потрапить до рук ворогів, твоя м’якенька підстилка помре так боляче, що ти собі й не уявляєш.

«Вона справді вірить, що я хочу вбити власного небожа.»

— Хлопцям ніщо від мене не загрожує, — втомлено запевнив він. — Ласка божа, Серсеє, та вони ж мені рідна кров! За кого ти мене маєш?

— За збоченого покруча.

Тиріон витріщився на рештки вина у келиху. «Що б зараз зробив Хайме на моєму місці?» Найпевніше, убив би сучку, а потім турбувався про наслідки. Але Тиріон не мав ані золотого меча, ані майстерних рук до нього. Він любив люту пристрасність свого брата, але за зразок собі намагався брати їхнього вельможного батька. «Камінь. Я мушу стати каменем. Скелею під Кастерлі, твердою і непохитною. Якщо я не пройду випробування, то муситиму розшукати найближчий потворний вертеп і продатися туди.»

— Може, ти вже її вбила, хто тебе знає? — спитав він.

— А ти хочеш її побачити? Я так і гадала. — Серсея перетнула кімнату і відчинила важкі дубові двері. — Приведіть хвойду мого брата.

Брати пана Озмунда, Озней та Озфрид, були наче горошини з одного стручка: високі молодики з гачкуватими носами, чорнявим волоссям та жорстокими посмішками. Вона висіла між ними з широкими білими очима на темному обличчі. Кров текла з розбитої губи, під подертим вбранням виднілися синці. Руки їй зв’язали мотузкою, а рота заткнули кляпом.

— Ти казала, їй не зашкодять.

— А вона билася. — На відміну від братів, Озней Кіптюг був чисто голений, тому на гладкій щоці добре виднілися криваві подряпини. — Має пазурі, мов кішка. Отака завзята.

— Синці зцілюються, — мовила Серсея знуджено. — Хвойда житиме. Поки живий Джоф.

Тиріонові кортіло зареготати. Солодке, ой яке солодке то було б відчуття. Але грі настав би кінець. «Ти програла, Серсеєчко. А твої Кіптюги — ще гірші йолопи, ніж казав Брон.» Одне слово, і вони б усе зрозуміли.

Натомість Тиріон подивився дівчині в обличчя і мовив:

— Ти присягаєшся, що звільниш її після битви?

— Якщо ти звільниш Томена.

Тиріон зіп’явся на ноги.

— Гаразд, тримай її в себе. Але бережи мені добре. Якщо ці тварини гадають, що зможуть нею скористатися… знай, мила сестро, що терези хитаються у обидва боки.

Казав він холодно, спокійно, байдуже — спробував позичити голос в батька, і це йому вдалося.

— Що спіткає її, те саме спіткає і Томена. Рахуючи побиття та згвалтування.

«Вважаєш мене чудовиськом? Гаразд, я пограюся для тебе у чудовисько.»

Цього Серсея не чекала.

— Ти не посмієш!

Тиріон змусив себе повільно всміхнутися крижаною усмішкою. Очі, зелене та чорне, сміялися з сестри.