Слава ЗСУ!

Санса VI

Смолоскипи яскраво блимали проти куваного металу стінних держаків і наповнювали королевину танцювальну палату сріблястим світлом. Та незважаючи на це, у палаті панував морок. Санса бачила його у блідих очах пана Ілина Пейна, що стовбичив, наче камінна подоба, коло задніх дверей без їжі та питва. Вона чула той самий морок у хрипкому кашлю князя Гиліса, у шепоті Ознея Кіптюга, що бігав туди-сюди, приносячи Серсеї новини.

Санса саме доїдала юшку, коли він з’явився крізь задні двері уперше. Вона побачила, як він балакає зі своїм братом Озфридом, а тоді видирається на поміст і стає на коліно коло королевиного престолу. Озней смердів конями, мав на щоці чотири довгі подряпини, вкриті засохлою кров’ю, а волосся його спадало нижче від коміра та лізло у вічі. Хоч вони й шепотілися, та Санса мимоволі все чула.

— Флоти стикнулися у битві. Скількись лучників висадилося на берег, але Хорт порізав їх на шматки, ваш-милість. Ваш брат підіймає ланцюг, я чув знак. Якісь п’яні волоцюги у Блошиному Подолі вибивають двері та лізуть у вікна. Князь Бережняк наказав золотавим дати їм ради. Септ Баелора набитий, аж тріщить, усі моляться.

— А що мій син?

— Король ходив до Септу по благословіння верховного септона. Тепер ходить мурами з Правицею, підбадьорює людей, каже, щоб хоробро билися, всяке таке.

Серсея махнула чашникові по ще один келих вина — золотого вертоградського, запашного та міцного. Королева не обмежувала себе, але від того тільки гарнішала — щоки в неї червонілися, очі палали яскравим, трохи божевільним блиском. «Очі з шал-вогню», подумала Санса.

Тим часом грали музики, жонглери кидали у повітря своє причандалля, Місячок тинявся палатою на дибах і передражнював усіх присутніх, а пан Донтос ганявся за служницями на коні-помелі. Гості сміялися, але невесело — таким сміхом, що за мить може обернутися на плач. Тіла їхні сиділи тут, а думки та серця літали десь понад міськими мурами.

Після юшки подали дрібно порізані яблука з горіхами та родзинками. Іншого разу така страва смакувала б усім, та сьогодні все на столі було густо присмачене страхом. Санса не єдина в палаті відчувала відразу до їжі. Князь Гиліс більше кашляв, ніж їв, Лолиса Стокварт сиділа набурмосена і тремтіла, а юна дружина одного з лицарів пана Ланселя почала плакати і не могла спинитися. Королева наказала маестрові Френкену вкласти її в ліжко та дати чару сон-вина.

— Сльози! — презирливо мовила Серсея до Санси, коли молоду жінку вивели з палати. — Моя вельможна матінка називали їх зброєю жінки. А зброя чоловіка — меч. Красномовно, чи не так? Відразу зрозуміло, що кому судилося в житті.

— Чоловікам важко, вони мусять мати велику відвагу, — відповіла Санса. — Адже отак виїхати проти мечів та сокир, коли всі намагаються тебе вбити…

— Хайме колись сказав мені, що почувається живим тільки у битві та в ліжку. — Вона підняла келиха і зробила довгий ковток. Їжа лишилася недоторканною. — Та я б краще стала проти всіх мечів світу, ніж сидіти отак безпорадною і прикидатися, наче мене тішить товариство полохливих курок.

— Але ж це ви їх запросили, ваша милосте.