Слава ЗСУ!

Нахил був такий крутий, що Тиріон мусив дертися угору, підтягуючи себе на луснутій линві вершок за вершком і допомагаючи лайкою. Краєм ока він бачив, як порожній коріб того корабля, з яким вони були зчеплені, пливе за течією і повільно обертається, а через облавки стрибають люди. Вояки зі Станісовим вогняним серцем і вояки з оленем та левом Джофрі однаково тікали, не розбираючи значків. Вогонь буяв і вгору річкою, і вниз. З одного боку чинилася битва: мереживо яскравих прапорів над морем людей та зброї, поспіхом вишикувані та миттю розбиті стіни щитів, криваві стежки, прорубані кінними лицарями крізь піший натовп, пилюка, болото, кров та дим. З іншого височів Червоний Дитинець на своєму пагорбі, кидаючи на голови вогонь. Але битва чомусь кипіла не там. Якусь мить Тиріон гадав, що з’їхав з глузду. Чому Станіс та замок помінялися місцями? Як Станіс спромігся перейти на північний берег? Раптом до нього прийшло спізніле розуміння: корабель потроху крутився і став так, що замок та битва опинилися з інших боків. «Стривайте, яка ще битва? Якщо Станіс не перетнув річку, то хто там б’ється?» Але втома завадила Тиріонові допетрати, що коїться. Плече йому страшенно скніло та боліло; він схотів був розтерти його, побачив стрілу і згадав. «Треба мені забиратися з цього корабля.» Унизу буяла стіна вогню, і якщо руїна галери відірветься від решти, течія принесе корабель просто у полум’я.

Крізь чад битви хтось кликав його на ім’я. Тиріон спробував відізватися:

— Тут, я тут! Допоможіть!

Але голос вийшов такий кволий, що він ледве почув сам себе. Тиріон видерся вище похилим чардаком і вчепився у поручні. Проте цієї миті корабель врізався у сусідню галеру і підстрибнув з такою силою, що Тиріона трохи не скинуло у воду. Куди поділися всі сили? Висіти на поручні — на більше він був неспроможний.

— ГЕЙ, ПАНЕ! ТРИМАЙТЕ РУКУ! ПАНЕ ТИРІОНЕ!

На чардаку сусіднього корабля, відділений смугою чорної води, яка дедалі поширювалася, стояв пан Мандон Мур, простягаючи руку. Жовто-зелений вогонь відблискував на білій лицарії, зчленована панцерна рукавиця червоніла липкою кров’ю, але Тиріон усе одно сягнув по неї, гірко шкодуючи, що має такі короткі руки. Та в останню мить, коли кінчики пальців вже торкалися через провалля, його щось вкололо, збентежила якась думка… пан Мандон простягав йому лівицю! Чого б це раптом…

Тиріон не знав і не гадав, чи колись дізнається, що змусило його відсахнутися назад. Невже сама тільки раптова підозра? Або він все-таки помітив меча бодай краєм ока? Вістря блиснуло просто під очима, Тиріон відчув його твердий холодний дотик, а тоді спалах болю. Голова крутнулася, наче йому дали ляпаса. Другого ляпаса — різкішого за перший — завдала холодна вода. Тиріон спробував намацати, за що вхопитися, бо знав: щойно він піде під воду, як навряд чи повернеться на поверхню. Якимсь дивом він намацав потрощений кінець зламаного весла, вчепився у нього, як відчайдушний коханець, і почав потроху дертися вгору. Очі йому заливала вода, горлянку — власна кров; у голові жахливо гупало і смикало. «Дайте мені, боги, сили досягти чардаку!» В світі не лишилося більше нічого, крім весла, води і того клятого корабельного чардаку.

Нарешті він перекотився через бік і простягся на спині, виснажений та задиханий. Над головою тріщали кулі зеленого та жовтогарячого полум’я, лишаючи сліди між зірок. Якусь мить він милувався неабияким видовищем, аж раптом все затулив йому пан Мандон, що скидався на білу сталеву тінь з тьмяним блиском очей з-під шолома. Сил в Тиріона лишилося не більше, ніж в ляльки з ганчір’я. Пан Мандон приставив вістря меча йому до западини на горлі та узявся за руків’я обіруч.

Раптом лицар сахнувся вліво, запнувся, врізався у облавок. Дерево зламалося, і пан Мандон Мур зник у воді з криком та сплеском. За мить короби стикнулися з такою силою, що чардак аж підстрибнув. Хтось схилився над Тиріоном, став на коліна.

— Хайме? — прохрипів він, трохи не захлинаючись кров’ю в роті. Хто б іще міг його врятувати, якщо не рідний брат?

— Лежіть тихо, мосьпане. Вас тяжко поранено.

«Хлопчачий голос. Якась нісенітниця», подумав Тиріон. «Чомусь схожий на Подріка.»