Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Чвара королів

Зрештою вона вислизнула з-під ковдри, натягла сорочку і босоніж прокралася сходами донизу. Руз Болтон був дуже обережний, вхід до Башти Гори-Король охоронявся вдень і вночі, тому Ар’ї довелося пролізти вузьким підвальним вікном. У дворі було тихо; велетенський замок поринув у примарні сновидіння. Над головою вітер свистів крізь дірки у Плакучій Башті.

У кузні Ар’я побачила, що всі вогні загасили, а двері зачинили на засуви. Вона влізла до вікна, як раніше. Гендрі спав на великому солом’янику з двома іншими підмайстрами. Ар’я просиділа на спальному поді досить довго, щоб очі звикли до темряви і напевне розгледіли, де він лежить. А тоді затиснула йому рота і вщипнула. Гендрі миттю розплющив очі; схоже, спав він не надто міцно.

— Будь ласка, — прошепотіла вона, зняла руку з його рота і показала пальцем.

Якусь мить Ар’я гадала, що він не зрозуміє. Але зрештою Гендрі виліз голий до пояса з-під ковдр, перетнув кімнату, натягнув простору грубу сорочку і зліз донизу разом з нею. Решта ковалів навіть не ворухнулася.

— Чого тобі ще? — спитав Гендрі тихо і сердито.

— Меча.

— Чорнопалець тримає усі клинки під замком. Я тобі сто разів казав. Це що, для пана П’явки?

— Для мене. А ти зламай замка молотом.

— Мені тоді руку зламають, — пробурчав він. — Або й гірше.

— Не зламають. Якщо втечеш зі мною.

— Ти втечеш, а тебе впіймають і вб’ють.

— А тобі зроблять гірше. Князь Болтон віддає Гаренгол Кровоблазням. Він мені сам казав.

Гендрі відкинув з очей чорне волосся.

— То й що?

Ар’я зухвало глянула йому просто у вічі.

— А те, що коли Варго Хап стане тут панувати, то відріже ноги усій челяді, щоб не втекла. І ковалям теж.

— Пусті балачки, — презирливо скривився Гендрі.

— Це правда! Я чула, як пан Варго казав, — збрехала вона. — Відріже по одній ступні в кожного. По лівій. Піди до кухні, збуди Мантулика. Він зробить, що ти скажеш. Нам потрібен хліб, коржі чи щось таке. Ти сам здобудь мечі, а я подбаю про коней. Зустрінемося коло потерни у східній стіні, позаду Башти Привидів. Туди ніхто не ходить.

— Я знаю ті двері. Їх стережуть незгірш решти.

— То й що? Ти ж мечі не забудеш?

— Я навіть не сказав, що прийду.

— Не сказав. Але якщо прийдеш, то мечі не забудеш?

Він насупився, але зрештою відповів:

— Та мабуть. Не забуду.

Ар’я увійшла до Башти Гори-Король тим самим шляхом, як вийшла, і почала скрадатися гвинтовими сходами, дослухаючись до кроків. У своїй келії вона роздягнулася голяка і почала ретельно вбиратися у дорогу: в два шари спіднього, теплі панчохи, найчистішу свою сорочку — ліберію князя Болтона з нашитою на грудях оббілованою людиною Жахокрому. Ар’я міцно зашнурувала черевики, накинулася вовняним кобеняком і зав’язала його під горлом. А тоді рушила сходами тихо, як тінь. Коло світлиці князя вона зупинилася, прислухалася, а коли почула тільки тишу, то повільно прочинила двері.

Мапа з овечого пергамену лежала на столі коло рештків вечері князя Болтона. Ар’я щільно згорнула її та запхала під пас. Кинджал теж був на столі; вона взяла і його — на випадок, якщо Гендрі втратить мужність.

Коли Ар’я прослизнула до темної стайні, якась коняка тихенько заіржала. Стайнярі усі спали; вона копнула одного носаком і повторила кілька разів, поки той не сів і не спитав спросоння:

— Га? Чого треба?

— Князь Болтон наказує засідлати в дорогу трьох коней.

Хлопець став на ноги, витрусив солому з волосся.

— Що, посеред ночі? Коней? — Він блимнув очима на знак в неї на грудях. — Нащо йому коні, коли темно?

— Князь Болтон не має звички сперечатися з зухвалою челяддю. — Ар’я схрестила руки на грудях.

Стайняр знову глянув на оббіловану людину і, здається, згадав, що вона означає.

— Кажеш, трьох?

— Один-два-три. Мисливських. Швидких та міцних.

Ар’я допомогла йому з сідлами та вуздечками, щоб не будити інших. Вона хотіла б сподіватися, що хлопця не покарають з-за неї. Але розуміла, що кари тому не уникнути.

Вивести коней через замок виявилося найскладніше. Вона трималася у тіні зовнішнього муру, де могла; вартові на мурах мали б дивитися просто згори униз, щоб хоч щось помітити. «А якщо й помітять, то що? Я чашниця самого князя.»

Стояла холодна та вогка осіння ніч. З заходу налітали хмари, ховаючи зірки. Плакуча Башта жалібно лементувала з кожним поривом вітру. В повітрі пахло дощем. Ар’я не була певна, добре це чи погано для їхньої втечі.

Ніхто її не побачив, і вона нікого не побачила, якщо не рахувати сіро-білого кота, що пробирався верхом стіни божегаю. Кіт спинився і засичав на неї, а вона пригадала Червоний Дитинець, батька і Сиріо Фореля.

Попередня
-= 357 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 58.

Останній коментар

Mike Walter 28.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Sownvxj 28.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Robertgox 27.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Додати коментар