Слава ЗСУ!

— Чи добре захищене місто?

Той стенув плечима.

— Мури там високі та сильні, але хто на них стоятиме? Вони набудували скорпіонів та вогнеплюйок, але вояків у золотих киреях мало, та й ті надто зелені, а інших нема. Швидко вдарити, мов яструб падає на зайця, і велике місто буде наше. Аби ж був вітер наповнити вітрила, ваш король сів би на свій Залізний Трон назавтра ввечері. Карлика ми б вбрали як блазня і тицяли йому списами у його дрібні сідниці, щоб гарненько нам танцював. Може б твій зацний король подарував мені кралю-королеву Серсею, аби гріла постіль уночі. Я ж так довго скнію без своїх дружин, і все заради його служби!

— Не бреши, пане пірате, — мовив Давос, — нема в тебе ніяких дружин, самі лише підбічниці. А за кожен твій день і кожен корабель тобі добре платять.

— Обіцянками-цяцянками, — пожалівся Саладор Саан. — Паночку добрий, я хочу золота замість папірців з нашкрябаними на них словами.

Він вкинув до рота ще виноградину.

— Матимеш золото, як захопимо скарбницю в Король-Березі. Немає в Семицарстві людини, чеснішої за Станіса Баратеона. Він дотримається кожного свого слова.

Ще не доказавши, Давос подумав: «До чого докотився світ — перемитник хамського роду мусить ручитися за честь законного короля».

— Він каже і каже мені свої слова. А я кажу: нумо вже щось зробимо. Місто дозріло краще, ніж цей виноград, старий мій друже — лишилося тільки його зірвати.

Служниця повернулася з пивом і отримала від Давоса мідяка.

— Може, ми й візьмемо Король-Берег, як ти кажеш, — відповів він, беручись до кухля, — але скільки ми там втримаємося? Тайвин Ланістер сидить у Гаренголі з великим військом, а князь Ренлі…

— Еге ж, ще й молодший брат, — зазначив Саладор Саан. — Ця оповідка не така для нас весела. Король Ренлі заворушився. Ні-ні, тут він князь Ренлі, прошу пана. Стільки королів, аж я оскому набив усіх величати як слід. Братик Ренлі виступив з Вирію з молодою гарною королевою, своїм квітковим панством, блискучим лицарством і могутньою піхотою. Тупає собі по вашій трояндовій дорозі на те саме велике місто, про яке ми тут балакали.

— Ще й молоду з собою взяв?

Саладор здвигнув плечима.

— Взяв, а навіщо — про те мені не сказав. Може, не хоче розлучатися з теплою борозною між її стегон навіть на одну ніч. Або ж такий певний своєї перемоги.

— Треба переказати королю.

— Я вже подбав, паночку мій. Його милість, щоправда, як мене бачить, то хмурніє так, що я аж боюся до нього ходити. Гадаєш, він би мене полюбив, якби я носив волосяницю і ніколи не всміхався? Та дзуськи, не діждеться. Я чесна людина, хай любить мене у шовках та оксамиті. Бо інакше відведу кораблі туди, де мене полюблять більше. Той меч, пане мій, був не Світлоносець.

Раптова зміна у розмові змусила Давоса здригнутися.

— Меч?

— Меч, якого висмикнули з вогню, так-так. Люди люблять розказувати мені новини — така вже в мене посмішка. Чим спалений меч може прислужитися Станісові?

— Палаючий меч, — виправив Давос.

— Спалений, — наполягав Саладор Саан, — і нам з того слід радіти, друже мій. Ти знаєш казку про те, як викували Світлоносець? Я тобі розкажу. Колись на світ насунулася страшна темрява. Аби боротися з нею, видатний звитяжець мусив мати видатний клинок — такий, якого ще не було в світі. Тридцять днів і тридцять ночей Азор Ахай без сну трудився у храмі, куючи клинка у священному вогні. Нагрів, прокував, нагорнув, нагрів, прокував, нагорнув… аж поки меч не був готовий. Але щойно він опустив його у воду, щоб загартувати сталь, як меч луснув на друзки.

— У таких випадках великі звитяжці не мають звички просто знизати плечима і піти їсти смачний виноград на зразок цього. Натомість він узявся до праці знову і вдруге трудився п’ятдесят днів і п’ятдесят ночей, і меч вийшов у нього ще кращим, ніж перший. Азор Ахай упіймав лева, аби загартувати клинок у крові червоного звіриного серця, але сталь знову розлетілася на друзки. Великий сум і велика журба охопили його, бо він знав, що мусить зробити далі.

— Третій клинок він кував сто днів і сто ночей, і коли той засяяв білим жаром у священному вогні, прикликав звитяжець до себе власну дружину. «Нісса-Нісса», мовив він до неї, бо таким ім’ям її звали, «оголи свої груди і знай, що я люблю тебе найбільше за все у цілому світі». Вона зробила, що їй наказали — а з якого дива, не скажу, бо не знаю — і Азор Ахай устромив димний меч у її живе серце. Кажуть, що від її крику муки та втіхи на місяці з’явилася тріщина, але натомість у сталь увійшли її кров, її душа, її сила та її мужність. Ось таку оповідь розказують про те, як був скуваний Світлоносець, Червоний Меч Звитяжців.