Слава ЗСУ!

Вранці її збудило сонце. Дамаскин так розташував спочивальню, щоб Атилію кожного ранку пробуджувало сонце. Навколо неї широчіла кругла, наче циркулем виведена, спочивальня. Атилія згадала про знайдений циркуль і подумала:

- Якщо встромлю циркуль у середину спочивальні, тобто в оце ліжко, на якому я лежу...

Й тут Атилія зойкнула, майже відчувши Дамаскинів циркуль проміж ніг.

- Який цей Дамаскин бешкетник, - мимоволі подумала вона.

Трохи отямившись, але не відомо чим спонукувана Атилія поновила дослідження. Вона встала з ліжка, підійшла до вікна, залитого сонцем, і їй перехопило подих. У садку за вікном стояла темна кам’яна дівчина з зеленим волоссям. Своїми скляними очима вона дивилася на Атилію й манила її пальцем лівої руки. Права рука в неї була відбита.

- Це ота статуя, яку викопав Дамаскин, - здогадалась Атилія й відразу ж зрозуміла, що скульптуру повернуто в маєток крадькома, без батькового відома, як послання від Дамаскина. - Коли сприймати цей покій як обведене циркулем коло, то можна піти від центра по прямій лінії крізь оте вікно на схід, куди мене кличе статуя. Якщо я йтиму далі стільки, скільки потрібно, аби щось трапилося, може, відкрию, що ще мені передає Дамаскин. Але скільки треба йти?

Атилія хотіла була вийти в сад, але їй знову перепинив дорогу замок. Тридцять разів вона мусила повернути ключа, як і звечора, щоб відчинилися двері. І тут їй усе стало ясно. Це число насправді було наступним реченням Дамаскинового листа без слів.

Вона вийшла на галерею, наблизилася до мапи, встромила Дамаскинів циркуль у Тису біля Ади, де був палац, і обвела ним коло з радіусом у 30 миль, послуговуючись масштабом унизу мапи. Потім від центра провела пряму просто на схід. Коло й радіус перетнулися в місці, що мало назву Темішвар. Атилія радісно підскочила й гукнула Ягоду:

- Запрягай, рушаємо в дорогу! До Темішвара!

У тому місті їй показали щойно змуровану церкву Введення. Вона відразу впізнала її за малюнком, свого часу зробленим Йованом Лествичником для батька. Храм був такий самий, як і той, самшитовий, тільки тут він був зведений з каменю та мармуру, з усіма своїми сімома вікнами. Це була, безперечно, церква головного майстра Йована, присвячена Введенню Пресвятої Богородиці до Храму.

Атилія ввійшла до церкви.

- Заходьте, заходьте, панно Атиліє, вже довго на вас чекаємо, - зустрів її священик і посадовив на лавку поблизу вівтаря. Над сидінням Атилія побачила гарно виліплений герб Николичів з Рудни, свій герб:

Священик подав їй якусь посвідку з печаткою й шкіряну скриньку. Посвідка засвідчувала право володіння церквою Введення. Посвідку було видано на ім’я Атилії. У скриньці було два персні.

- Подарунок майстра Йована для вас та вашого нареченого, - пояснив священик. З внутрішнього боку на обох перснях було вирізано по літері А.

- Якого Йована? - спитала Атилія. - Їх двоє!

- Так тут же й два персні, - відповів піп і посміхнувся.

(Якщо ви не прочитали розділ “Їдальня”, то прочитайте зараз. Якщо ж прочитали, то це вам кінець оповіді.)