Слава ЗСУ!

ОПОВІДКА ДЕВ'ЯТА

Гвільєм Россільйонський дає своїй жінці з їсти серце Гвільєма

Кабестанського, що його вона кохала, а він замордував;

дізнавшись про те, вона викидається з високого вікна замку

й помирає; її хоронять разом із коханцем

Коли доказала Неїфіла свою оповідку, розжалобивши нею всіх своїх подруг, король, не бажаючи порушувати Діонеєво-го права і бачивши, що більше нема кому оповідати, почав такими словами:

- Згадалася мені, милії мої жалібниці, одна пригода, яка вас, що над нещасливими любощами так ревне печалуєтесь, не менше має розчулити, ніж попередня, бо люди, яким вона приключилась, значнішого були роду, а доля їх іще страшніша була, чим у тих.

Чували ви, напевне, що, як розповідають провансальці, жили колись у Провансі двоє славетних лицарів і мали вони - той і той - свої замки і васалів своїх; одного звали Гвільєм із Россільйону, а другого - Гвільєм із Кабестану. Обидва вони були хоробрі войовники і між собою великі друзі - завжди, бувало, разом їздять на всі турніри, верхогони та інші змагання лицарські, і все в однаковому обладунку. І той і той жили кожен у своєму замку, миль за десять, чи що, один від одного; та хоч як вони другували й товаришували, а сталося так, що Кабестан закохався без міри у вродливу та привітну дружину Россільйонову і їй про свою любов і так і он як дав знати; вона теє помітила і теж його вподобала, знаючи його за вельми благородного кавалера, таким до нього коханням запалавши, що на все була готова, аби він тільки зажадав. Не [281] довго ж довелося їй і ждати: зійшлися вони раз, удруге та почали любитися навсправжки. Тільки ж діяли вони не дужім обачно, і Россільйон те помітив і таким закипів гнівом, що любов його до Кабестана в смертельну обернулася ненависть та він таївся з нею краще, ніж коханці з своїми почуттями.взяв думку вбити суперника.

Коли Россільйон носився з тим своїм заміром, оголошено якраз у Франції великий турнір, про що Россільйон відомив негайно Кабестана через посланця, запросивши йогф одночасно до себе, щоб їм удвох порадитись - їхати на той турнір чи ні, а коли їхати, то що і як. Кабестан вельми тому зрадів і переказав, що неодмінно прибуде до нього назавтра на вечерю. Почувши се, Россільйон вирішив, що настав слушний час свій замір здійснити. Другого дня він озброївся, сів я на коня й поїхав із слугами своїми за яку милю від замку на чати, щоб перестріти тут Кабестана. Не малу годину чигав щ він на нього, та ось, нарешті, побачив свого суперника - той їхав до нього без зброї з двома неоружними джурами, і нічого злого не сподіваючись. Підпустивши його до певного місця, Россільйон вискочив по-зрадницьки з засідки.

- Згинь, падлюко! - крикнув він люто і тієї ж миті вгородив йому списа в груди.

Кабестан не спромігся не то боронитися, а й слова зронити - прошитий навскрізь списом, він звалився з коня та і за яку хвилю й сконав. Джури його, не впізнавши навіть, хто вбив їхнього пана, повернули чимдуж до свого замку. Тоді і Россільйон зліз із коня, розпанахав ножем Кабестанові груди і власними руками вийняв йому серце; загорнувши його в і прапорець од списа, дав нести одному слузі, наказав нікому не говорити про те ні слова, сів знову на коня і повернувся проти ночі до свого замку.

Дружина його, знаючи, що Кабестан мав прибути на вечерю, чекала його з великим нетерпінням; вона дуже здивувалась, що його немає, і спитала в мужа:

- А чого се Кабестана й досі немає, мій пане? На те одповів їй муж:

- Пані, він переказав мені, що до завтрього не може прибути.

Ся вістка ніби аж стривожила дружину. Тим часом Россільйон устав з коня, велів покликати кухаря й сказав йому:

- На тобі кабаняче серце і зготуй із нього найліпшу, яку можеш, потраву, та гляди, щоб смачна була! Як сяду я до столу, пришли її в срібному полумиску. [282]

Кухар узяв те серце і заходився його дбало готувати, прщ клавши все своє уміння: покришив його дрібненько, дода^ приправ усяких і підлеви - і справді ласа з того вийшлї штучка. Тим часом Россільйон сів із жінкою вечеряти; чима: ло всячини було подано до столу, та господареві страва н< йшла на душу - душогубство недавнє ще муляло. Тут кухаі прислав йому й ті ласощі; він велів поставити полумисок перед господинею, бо самому, казав, їсти не хочеться, a noтрава знаменита. Жінка мала добрий апетит, тож і з'їла вона те все собі до смаку. Побачивши те, лицар спитав у неї: ч

- Як же вам, пані, смакувала ся потрава?

- Дуже добре, мій пане, - одказала дама. .:

- Далебі, - сказав тоді лицар, - я вам вірю, та й нв' дивуюсь, що і мертвим вам те до смаку припало, що живимі ви понад усе на світі любили.