Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Декамерон

По сій мові показав їй на довід пір'я, лапки і дзюб од сокола.

Почувши все те й побачивши, дама спершу почала ганити лицаря словами за те, що він перевів такого чудового сокола, аби пригостити жінку, а потім стала вихваляти в думках його надзвичайну великодушність, що і в убозтві не змаліла. Та, не маючи вже ніякої на того сокола надії і побоюючись непомалу за здоров'я своєї дитини, вона сумно попрощалася з господарем і повернулась до хлопця. Синок її, чи то з горя, що не дістав сокола, чи то вже з хвороби не-влічимої, помер-таки через кілька днів на превелику тугу матері. Довго плакала вона й сумувала, аж тут брати почали її принукувати, щоб ізнов заміж виходила, бо молода ще була й багата. Монна Джованна воліла жити вдовою, та, бачивши, як напосідають на неї брати і згадавши про благородство й щедрість Федеріга, який пришанував її своїм останнім соколом, сказала своїм братам:

- Радніша б я була й довіку вдовувати, якби вам те було до мислі, та коли вже ви притьмом хочете, щоб я вийшла заміж, то вийду не за кого, як за Федеріга дельї Альберігі.

- От дурна! - глузували з неї брати. - Що се ти говориш? Нащо тобі виходити заміж за такого, що нічого не має? [341]

- Братики мої любі, - одповіла їм монна Джованна, - добре знаю, що правду ви кажете, та волію мужа без маєтку, аніж маєток без мужа.

Брати, побачивши її несхитну рішучість і знаючи, що Федеріго, незважаючи на свою бідність, лицар правий і доблесний, вчинили сестрину волю й оддали йому монну Джо-ванну разом з усім її добром. Ставши мужем коханої дами і властителем багатих маєтностей, мессер Федеріго жив до самої смерті щасливим чоловіком і добрим господарем.

ОПОВІДКА ДЕСЯТА

П'єтро ді Вінчало йде вечеряти до товариша; його дружина

запрошує до себе хлопця; коли чоловік вертається, жінка

ховає коханця під кучу. П'єтро оповідає, що Ерколано, до

якого він ходив, знайшов у своїм домі молодика, що сховала

жінка; П'єтрова дружина ганить перелюбницю, та тут осел

наступає тому хлопцеві на пальці і він кричить; П'єтро

розкриває таким чином жінчину зраду, але через своє

плюгавство мириться з нею

Коли королева скінчила свою повість, усе товариство оддало дяку Богові, що так справедливо винагородив Феде-ріга; тоді Діоней, котрий не чекав своїм звичаєм наказу, почав такими словами:

- Я не знаю, чи то вже такий вивих у людей постав од звичаїв зіпсутих, чи зроду у них така вдача гріховна, що більше всі радіють злим учинкам, аніж добрим, особливо як ті вчинки когось іншого, а не їх стосуються. А тим, що я взяв на себе обов'язок (і не збираюся його зрікатись) розважати вас, смішити й веселити, то думаю розповісти вам, люб'язні дами, одну історію, хоч у ній буде дещо, сказати б, сороміцьке; та її варто все-таки розказати, бо вона, напевне, припаде вам до смаку; а ви, її слухаючи, так робіть, як ото в садку тендітною ручкою гожу троянду зриваєте, що квітку берете, а колючки лишаєте: так і тут - не зважайте на мерзотника, нехай він гибіє у своїх пороках, смійтеся весело з вибриків його жінки і, де треба, спочувайте чужому лихові.

Так от, жив не так давно в Перуджії один багатий чоловік на ймення П'єтро ді Вінчоло, котрий, хоч йому того зовсім не хотілося, взяв собі жінку більше про людське око, [342] щоб заличкувати перед горожанами один свій протиприродний нахил. Як на те, жінка припала йому не цілком така, яка б йому годилася, - була тужава, рудоволоса та жагуча: їй би двох чоловіків мати, а не одного, а тут і той один не про неї, а чортзна про що думає.

Коли вона те помітила, то дуже почала сердитись; сказано, сама гарна й молода, при силі і при тілі, а чоловікові до неї байдуже. Стала вона з ним щодня сваритися та гризтися - яка вже там може бути злагода! А тоді бачить, що тим його паскудству не зарадить, а лише своєму здоров'ю завадить, та й почала собі так думати-гадати: «Сей мерзотник мною гребує, бо звик по сухому шурхати - ну гаразд, пошукаю ж я собі такого човника, що вологи не боїться. Я взяла його за мужа і принесла йому чимале придане, знаючи, що він мужчина, і гадаючи, що йому того хочеться, чого мужчинам годиться хотіти. Якби я знала, що він такий, то зроду була б не пішла за нього заміж. А він же знав, що я женщи-на, то чого ж він брав мене, коли жінота йому осоружнаі Доки мені сю кривду од нього терпіти? Якби не хотілось мені в грішному світі жити, то пішла б я у черниці, так я ж іще не нажилася! А коли я діждуся од мого негідника втіхи якої чи розкошів? Швидше, мабуть, посивію, а тоді даремно жалкуватиму на старощах, що так марно збігли літа мої молодії. Та він же сам мене незгірше навчає й напучає, як тут слід чинити: сам шукає насолоди деінде, то й я ж її для себе десь пошукаю, тільки що моя насолода заслуговуватиме хвали, а його порок - хули, бо я лише людські закони порушу, а він іще й закони природи зневажає».

Попередня
-= 140 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!