Слава ЗСУ!

- Авжеж, не їв, - сказала жінка, - тільки ми до столу сіли, як тебе лиха година принесла. [348]

- То йди вже, - сказав чоловік, - налаштуй вечерю, а я вже якось прирозумію, що й мені, й тобі добре буде.

Побачивши, що чоловік не сердиться, жінка встала, накрила стіл і принесла вечерю, що вже давніше була зготовила. Отак утрьох і повечеряли вони всмак - жінка, чоловік її розіпсілий і той хлопець. Що там після вечері вигадав П'єтро, щоб усіх трьох задовольнити, я вже забувся; знаю тільки, що як проводили вони назавтра того хлопця до майдану, то він був як очманілий і не знав, чи йому вночі доводилось більше чоловікувати, чи жінкувати.

Отож, люб'язні мої дами, так і живіть, - оддавайте всякому віть за віть, а не можете тепер, то оддайте в четвер, от воно й вийде - бу на бу, му на му, як гукнеш, так і одгук-неться.

Як докінчив Діоней свою оповідку, дами небагато сміялись - не тим, що не смішно було, а більше, мабуть, із соромливості. Королева, побачивши, що скінчилось її правління, підвелась і, знявши лаврового вінця з своєї голови, граціозно поклала його на голову Елізи, промовивши:

- Мадонно, передаю тепер вам свою владу. Прийнявши тую високу честь, Еліза вчинила так, як і її

попередники, - передусім дала розпорядження каштелянові, що він має робити за ввесь час її королювання, а потім звернулась до свого товариства, що зичливо слухало її мови:

- Не раз ми чували про те, як дотепним словом, влучною відповіддю чи кмітливим викрутом людям удавалось прикорочувати чужого злого язика або одвертати небезпеку, що їм загрожувала. Такі випадки самі по собі дуже цікаві і нам можуть бути корисними, тим і бажаю я, щоб завтра з Божою поміччю говорили ви про такі речі, себто оповідали про людей, які дотепною відповіддю давали відсіч глумливому слову або бистрим розумом і винахідливістю од себе шкоду, небезпеку чи кривду одвертали.

Усім вельми сподобалась тая думка; тоді королева підвелась і одпустила всіх аж до самої вечері. Побачивши, що королева встала, повставала і вся чесна компанія, і, як заведено, кожне шукало собі, якої хотіло, розваги. Як тільки пересюрчали цикади, королева веліла всіх поскликати, і товариство сіло до вечері, а поївши, почали співати й танцювати. Коли на королевин загад завели дами коло, Діонеєві наказано співати. Той одразу ж і почав:

- Хвоста вгору, моя мила, Є хороша новина... [349]

Усі дами вибухли реготом; найдужче сміялась королева, та вона веліла завести якоїсь іншої.

- Мадонно, - каже тоді Діоней, - щоб мав я цимбали, то заспівав би вам іншої: «Люба мисю, піднімися!», або «Під сливиною травка», або ще «Морськії хвилі мені не милі...» Та цимбалів немає, то вибирайте якусь іншу. Може, вам сієї:

Ой вийди, мій раю, Без тебе вмираю, - Так я тебе почухраю, Як яблуньку в маю.

- Ні, се погана, співай іншої, - сказала королева.

- Чи іншої, то й іншої, - погодився Діоней і завів:

Монна Сімона ллє в бочку медочку, Хочеш не хочеш - дитя щогодочку...

- До лиха з такими піснями! - гукнула, сміючися, королева. - Заспівай якоїсь звичайнішої, такої нам не треба.

- Не гнівайтесь, мадонно! - одказав Діоней. - Скажіть лишень, яка вам до вподоби, а я їх стільки знаю, що і в тисячу не вбереш. Хочете, може, сієї: «Ой ти мушелько моя, а чи влізу в тебе я?», або «Муже, муже, ти не дуже», або «Куплю собі півника за сто лір...»?

Хоч і сміялись тут усі дами, та королева розсердилась і сказала:

- Діонею, годі жартів, заспівай нам гарної пісні, а ні, то побачиш, що я справді вмію гніватись.

Почувши сі слова, Діоней покинув свої фіглі-міглі і швидко почав співати;

Амуре, через сяйво

Ясних очей коханої моєї

Рабом я став у тебе, як і в неї.

Як з тих очей упав на мене промінь,

Враз серце загорілося жагою;

Твоя, Амуре, сила

Влила у нього невгасимий пломінь.

Я зваблений чудовною красою,

Навіки полонила

Мене красуня мила, -

Ніщо проти вродливиці тієї

Усі на світі рожі і лілеї. [350]

Я став її невільником покірним,

Але не знаю я, чи їй відомо,

Про що я сню і мрію,

Чого я прагну серцем щирим, вірним.

Амуре-боже, лиш тобі одному

Я звірив досі тії

Бажання і надії;

Ти знаєш - ласка владарки моєї

Мені за всі дорожча привілеї.

Молю ж тебе, володарю мій любий,

Подай їй вістку про моє кохання

Палке і невтоленне,

Що може привести мене до згуби;

Скажи їй про тяжке моє страждання,

Що серце рве шалено;

Схили її до мене,

Яви ознаку милості твоєї, -

Знеси мене в любовні емпіреї.