Слава ЗСУ!

О Боже, я нещасна!

Невже того не зможу повернути,

Що доля одняла мені напасна?

Не знаю я, що діється зо мною,

Та серце б'ється знову

В передчутті блаженства неземного...

0 раю мій, єдиний мій покою,

Скажи мені хоч слово -

Не жду я втіхи більше ні од кого,

Од тебе лиш одного...

Лише з тобою можу я забути

Журбу мою, скорботу повсякчасну.

Якась нова, незнана ще одрада

Мені бентежить душу,

Ллючи бальзам на давню в серці рану.

Жаги нової непоборна влада,

Се визнати я мушу,

Мене вже охопила полум'яно

Й тривожить ненастанно -

Незмога і вночі мені заснути

Од страсті, що палає непогасно.

Скажи ж, коли моя здійсниться мрія,

Скажи мені, мій милий,

Коли з'єднає нас палке кохання?

Я вірю - не зведе мене надія,

Та ждать не маю сили:

Нехай коротким буде час чекання

1 вічним - раювання!

З тобою в парі хочу я відчути,

Яке життя чудове і прекрасне!

Прийди ж, коханий, у мої обійми -

В любовній тій розкоші

Я без вагань і без жалю потону.

Палким цілунком душу з мене вийми,

О любий мій, хороший!

А я тебе, клянуся, вже до скону

Не випущу з полону!

Як я люблю, повинен ти збагнути -

Про те моя канцона каже ясно. [432]

Ся канцона дала всьому товариству на догад, що якесь нове, радісне кохання оволоділо Філомениним серцем; із слів пісні виходило, що вона свого любого вже не тільки очима спізнала, і всі вважали її щасливою, а дехто навіть заздрив їй непомалу. Та як пісня скінчилась, королева вгадала, що завтра буде п'ятниця, і звернулась до всіх ласкавим голосом:

- Ви знаєте, шляхетні дами й кавалери, що завтра в нас день, присвячений пам'яті хресних мук Господа нашого; як ви пригадуєте, ще за королювання Неїфіли ми одсвяткували його побожно, утримавшись од веселих оповідань, так само як і наступну суботу. Бажаючи йти за спасенним прикладом Неїфіли, я гадаю, що пристойно буде нам завтра й позавт-рьому не вдаватись у потішні бесіди, як ми те зробили й на тім тижні, а спогадати благочестиво, що в сії дні для рятунку душ наших сподіялося.

Усім сподобалась побожна мова нової королеви; коли вона розпустила їх, ішлося вже до півночі, і всі пішли на спочинок.

Кінець сьомому дню

ДЕНЬ ВОСЬМИЙ

Зачинається восьмий день, у який під проводом Лауретти

говориться про різні штуки, що то раз у раз люди людям

строять: жінки чоловікам, чоловіки жінкам або чоловік

чоловікові

Уже проміння сходового світила заблисло в неділю рано на верхогір'ї, розігнавши темнощі і розвиднивши все навколо, як королева встала з своїм товариством і, погулявши якусь часинку по росяній травиці, пішли десь о дев'ятій до сусідньої церковці слухати служби Божої; повернувшись додому і пообідавши весело й любо, поспівали трохи й потанцювали, а тоді з королевиного призвоління хто хотів міг піти одпочити. Як же сонце звернуло на третій пруг, всі посідали коло того прегарного водограю ддя звичної бесіди, як веліла королева, і з її наказу Неїфіла розпочала так.

ОПОВІДКА ПЕРША

Гульфард позичає в Гаспарруола гроші і, домовившись із його

жінкою, що переночує з нею за таку саму суму, оддав їй ті

гроші і каже Гаспарруолові при ній, що він вернув позичку,

а та присвідчує, що се правда

Як уже так од Бога судилось, щоб сей день моєю розпочався оповідкою, то я се радо зроблю. Чимало вже в нас, [434] любії мої подруги, говорилось тут про каверзи, що жінки чоловікам витворяють, а я хочу розказати вам про одну штуку, яку мужчина устругнув жінці, - не для того, щоб йому за сей учинок догану дати, а її пожаліти, а, навпаки, щоб його похвалити, а їй докорити та ще показати, як чоловіки можуть ошукувати тих, що їм вірять, дарма що і їх ті обдурюють, кому вони довіряють. Правда, те, про що я зараз розповім, годилося б назвати не оманою, а радше одплатою, бо відомо, що жінка повинна оберігати честь свою і цноту паче життя свого і хоронитись од усякої скверни, хоч і нелегко буває, задля слабості нашої, повністю уникати всіх спокус; але, на мою думку, та, котра грішить заради грошей, заслуговує на спалення, а котра з любові (ми ж усі знаємо її велику силу), тій можна і простити, як не надто суворо судити - прикладом тому може бути монна Філіппа із Прато, що про неї говорив нам Філострат кілька день тому.

Так от, жив колись у Мілані один німецький найманець на ім'я Гульфард, чоловік хоробрий і вельми вірний тим, до кого вступав на службу, що з німцями трапляється негусто, і гроші він як було в кого позичав, то завжди справно платив, тим купці охоче боргували йому під невеликий процент які завгодно суми.