Слава ЗСУ!

- Ну, нехай, коли вже ви того так бажаєте, ми встанемо завтра чуть світ, як і завжди, і я вам покажу, як се робиться. Тут, правда, найтрудніша штука хвіст приробити; сам завтра

побачиш.

Кум П'єтро й кума Джеммата не спали майже всю ніч, дожидаючи того дива; як узяло світати, вони встали й покликали отця Джанні. Той устав і пішов до них, як був, у

самій сорочці.

- Не знаю, - каже, - кому б я ще на світі погодився отаке зробити, окрім вас. Коли вже ви так того бажаєте, то я вас навчу, але глядіть, робіть усе так, як я казатиму, коли хочете, щоб вийшло все як слід.

Ті обоє сказали, що згодні робити все по його слову. Тоді отець Джанні взяв свічку, ткнув її в руку кумові і каже:

- Дивися добре, що я чинитиму, та затям гаразд, що говоритиму; але гляди, як не хочеш усього нанівець звести, не кажи ні слова, хоч би що побачив і почув, та благай Бога, щоб хвіст до ладу пристав.

Кум П'єтро взяв свічку й сказав, що зробить так усе достоту. Тоді отець Джанні велів кумі Джемматі роздягтись догола й стати рачки, як стоять кобили, і, крий боже, не озиватись, щоб там не робилось, а сам почав мацати її обличчя й голову, примовляючи: «Гарна буде кобиляча голова!» Тоді повів рукою по волоссю та: «Гарна буде кобиляча грива». Тоді торкнувся до рук: «Гарні будуть кобилячі ноги, з копитами!». Тоді помацав їй перса, повні і пругкі, аж у нього встало щось незване, і промовив: «Гарні будуть кобилячі груди». Далі він приговорював так само до спини, до живота, до заду, до стегон і до ніг. Нарешті, коли залишилось приробити лише хвоста, він закотив сорочку, взявся за тичку, що то нею людську розсаду сажають, застромив її хутенько в дучку, що для того зроблена, і сказав: «Гарний буде кобилячий хвіст!» [539]

Кум П'єтро, що досі уважно до всього придивлявся й прислухався, не вельми вподобав сю останню дію і гукнув:

- Панотче, не треба хвоста, не треба хвоста! Та вже збігло те рідиво, що од нього всяка рость закльо-.

вується; отець Джанні висмикнув тичку та й каже:

- Гай-гай, куме, що се ти наробив? Хіба ж я не велів тобі мовчки мовчати, хоч би що ти побачив? Кобила була майже готова, а ти обізвався і все зіпсував, тепер уже сього наново не зробиш!

- Та все було добре, - каже кум П'єтро, - тільки не треба було того хвоста. Чом ти мені не сказав: «Зроби сам»? Та й приставляв ти його занадто низько.

- Тим я тобі не сказав, - одказує отець Джанні, - що .' на перший раз ти сього не зумів би так зробити, як я.

Почувши тую суперечку, молодиця встала і сказала своєму чоловікові не на сміх, а всправжки:

- Дурний же ти, чоловіче, дурний! І мені, й собі нашкодив! Де то видано, щоб кобила без хвоста була? Ти і так уже бідний, дай Боже, щоб іще бідніший став!

Тим що кум П'єтро своїми словами перебив чари і вже не можна було перекинути жінки в кобилу, кума Джеммата вдяглася, бідкаючись і нарікаючи, а кум П'єтро сів на осла й поїхав разом з панотцем ярмаркувати в Бітонто, та вже більше ніколи не просив у нього такої послуги.

Як реготалися дами, слухаючи сієї оповідки, яку вони зрозуміли краще, ніж того хотів Діоней, нехай уявить собі така, якій іще самій колись доведеться пореготатись. Та вже оповідування скінчилось і сонце гріло не так, як перше; побачивши королева, що настав край її володарюванню, встала, зняла з себе вінок і поклала його на голову Панфілові, який один досі ще не зазнавав сієї честі.

- Мій повелителю, - сказала вона йому з усмішкою, - тобі випав найважчий обов'язок, бо, останнім перейнявши на себе владу, мусиш виправити мої помилки й помилки всіх твоїх попередників; нехай же сподобить тебе Господь великої ласки своєї, як він сподобив мене настановити тебе королем.

Панфіл прийняв з веселим видом свою нову гідність і промовив:

- Ваші чесноти й чесноти всіх інших моїх підданців кажуть мені сподіватись, що і я, подібно до всіх антецесорів моїх, заслужу повного схвалення. [540]

Обговоривши за прикладом попередніх володарів з каштеляном усі господарські справи, він звернувся до дам, що вже чекали його слова, і сказав:

- Любії мої пані, завдяки розсудливості Емілії, що королювала над нами сьогодні, ви мали змогу зажити доброго відпочинку, бо кожен із товариства міг оповідати, що він сам хотів; тепер же, я гадаю, ви набрались нових сил, і ми можемо повернутися до давнішого порядку. Тому я бажаю, щоб на завтра всі ви приготувались говорити ось про що: про людей, що вчинили щось доблесне або благородне чи то в любовних, чи в яких інших справах. Говорячи про такі діла і творячи їх, ви ще більше облагородите душі ваші, і так уже схильні до доблесних учинків, і життя наше, що не довго може в смертному тілі тривати, продовжиться в нашій добрій славі: сього повинен не тільки бажати, а палко прагнути й ділом доводити всякий, хто, на відміну від звірів, не лише утробі своїй служить.