Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Дияволова нога

Я почув, як грюкнула садова хвіртка, і на стежці з’явилась величезна статура дослідника Африки. Він, трохи здивований, повернув до альтанки, де ми сиділи.

— Ви посилали за мною, містере Холмсе? — спитав він.— Я одержав вашу записку з годину тому і оце прийшов до вас, хоч і не розумію, чим зобов’язаний.

— Сподіваюсь, все буде з’ясовано в ході нашої розмови,— відповів Холмс.— А поки що я дуже вдячний вам за вашу люб’язну згоду зустрітися з нами. Ласкаво пробачте за цей прийом просто неба, але мій друг Вотсон і я мало не додали ще одного розділу до того, що газети називають «корнуольським жахом», і тепер ми віддаємо перевагу чистому повітрю. Та це, можливо, навіть і краще, бо справи, які ми будемо обговорювати, стосуватимуться вас дуже близько, а тут нас ніхто не зможе підслухати.

Мандрівник вийняв з рота сигару й похмуро втупився поглядом у мого друга.

— Не розумію, сер,— промовив він,— на що ви натякаєте, кажучи про речі, які нібито близько стосуються мене особисто.

— На вбивство Мортімера Трідженніса,— відповів Холмс.

У цю мить я пошкодував, що неозброєний. Обличчя містера Стрендейла від люті зробилось темно-червоним, очі спалахнули вогнем, на лобі випнулись сплетіння вен, і, стиснувши кулаки, він рвонувся до Холмса. Проте зразу ж зупинився і величезним зусиллям волі примусив себе перетворитись на втілення незворушно-холодного спокою, в якому, проте, відчувалась ще більша небезпека, ніж у недавньому мимовільному пориві.

— Я так довго жив поміж дикунів, де немає законів,— сказав Стрендейл,— що звик встановлювати їх для себе сам. Будь ласка, містере Холмсе, не забувайте про це, бо я зовсім не маю наміру заподіяти вам шкоди.

— Я теж не маю наміру заподіяти вам шкоди, докторе Стрендейл. І найпростішим доказом цього є те, що я, знаючи одному мені відомі речі, послав по вас, а не по поліцію.

Стрендейл сів, важко переводячи подих, мабуть, уперше в житті охоплений шанобливим страхом. У голосі Холмса відчувалась така впевнена сила, що їй неможливо було не скоритись. Наш гість трохи помовчав, стискаючи й розтискаючи кулачиська і не помічаючи цього через хвилювання.

— Що ви маєте на увазі? — спитав він кінець кінцем.— Якщо ви збираєтесь мене дурити, містере Холмсе, то не на такого наскочили. Давайте не будемо грати в піжмурки. Що конкретно ви маєте на увазі?

— Зараз я вам скажу,— відповів Холмс,— і зроблю це тільки тому, що сподіваюсь: за відвертість ви віддячите відвертістю. Моє рішення цілком залежатиме від того, як ви будете захищатись.

— Захищатись?

— Так, сер.

— Захищатись від чого?

— Від звинувачення у вбивстві Мортімера Трідженніса.

Стерндейл утер лоба носовою хусточкою.

— Слово честі, ви робите успіхи,— промовив він.— Невже вся ваша слава ґрунтується на самих обманах?

— Зараз обманути хочете мене ви, докторе Стерндейле, а не я вас,— сухо відповів Холмс.— Щоб довести вам це, наведу факти, на підставі яких я й дійшов такого висновку. Повернення з Плімута, коли ви дозволили, щоб більшу частину вашого багажу відправили в Африку, було першим сигналом звернути на вас увагу. Це дало підставу припустити можливість вашої участі у цій драмі.

— Я повернувся, щоб...

— Я чув ваші пояснення і вважаю їх недостатніми й непереконливими. Облишмо це. Ви прийшли сюди спитати, кого я підозрюю. Я відмовився відповісти. Потім ви пішли до священика, почекали там якийсь час, не заходячи в будинок, і кінець кінцем повернулись додому.

— Як ви про це дізналися?

— Я стежив за вами.

— Я нікого не бачив.

— Цього й слід сподіватися, коли стежу я. Вночі ви не спали, обмірковуючи певний план, а рано-вранці заходились його виконувати. Ви вийшли з дому ледь благословилось на світ, узяли жменю червонястого гравію, купа якого лежить біля ваших воріт, і поклали його в кишеню.

Стерндейл, почувши це, аж скинувся й здивовано втупився в Холмса.

— Потім ви швидко пішли до будинку священика. На вас були, дозвольте зауважити, ці самі, що й зараз, тенісні туфлі з гофрованими підметками. Там ви пройшли фруктовим садом, перелізли через бокову огорожу й опинились під вікнами кімнат, у яких мешкав Трідженніс. Вже зовсім розвиднілось, але в будинку спали. Ви дістали з кишені кілька камінців і кинули їх у вікно на другому поверсі.

Стерндейл схопився на ноги.

— Ви диявол! — вигукнув він.

Холмс посміхнувся, почувши такий комплімент.

— Ви кинули камінці двічі чи тричі, поки Трідженніс підійшов до вікна. Ви жестом показали йому зійти вниз. Він квапливо одягнувся і спустився в їдальню. Ви влізли туди через вікно. Між вами відбулася розмова, причому дуже коротка, під час якої ви походжали по кімнаті туди й назад. Потім вилізли, зачинили вікно і, стоячи на майданчику для гри в крокет і покурюючи сигару, дивились, що відбувається в кімнаті. Коли Трідженніс помер, ви повернулись додому тією ж дорогою, якою прийшли. А тепер, докторе Стерндейле, чим ви поясните свою поведінку і які були мотиви ваших дій? Якщо ви будете викручуватись або хитрувати зі мною, я передам цю справу в інші руки, запевняю вас.

Попередня
-= 9 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!