Слава ЗСУ!

— Сідай, — кажу, — ти перший, а я завтра вночі сяду, бо одпросився я до вівторка.

— Добре!

Так ото ми й вирішили.

Тоді, правду казавши, не дуже ми додержувалися святого охотницького правила, а саме: ідеш на озеро, так заряджай добре рушницю і не надто заряджайся сам.

Вискочило це правило у нас тоді з голови.

Перед виходом на озеро сіли ми вечеряти.

Довгенько вечеряли, бо йти сідати в бочку треба було перед світом — не лягати ж спати, а то ще проспиш! От ми собі й вечеряли!

Перед світом вийшли.

Рушниці, хоч і важко було йти, ми, проте, взяли, взяв приятель з собою в бочку ще пляшку отого, що гріє (на випадок — змерзне!).

Прийшли ми до озера, чимало там пововтузилися, доки приятель у човна сісти поцілив, а таки, кінець кінцем поцілив...

Одвіз я його до бочки.

Біля бочки теж чимало клопоту було, доки я його в ту бочку посадив.

Посадив і поплив до берега.

Не встиг од'їхати метрів з півсотні, чую — гукає:

— За твоє здоров'я! Холодно! Доїхав я до берега, підтягнув човна і сів під копицею.

Надійшов і Йосип євдокимович. Сидимо, куримо. Коли це:

— Р-р-рятуйте!—крик з озера: — Пер-рекину-лась! Равненія потеряв!

— Бреди, — кричу, — до берега!

— Не вибреду! — кричить. — Мулько! Ми з Йосипом Євдокимовичем на човна — і до бочки...

Під'їздимо, — бочка плаває, а приятель усе чогось поринути хоче.

— Чого ти ніби пірнути хочеш? — питаємо.

— Р-р-р-ушниця пірнула!

— Ну, вилазь уже на човна!

— А р-рушннця?

— Потім рушниця!

Витягли ми його на човна, транспортували до берега. Сів він під копицею, зубами цокотить.

А тут уже й сонечко виткнулося...

Роздягся Йосип Євдокимович, сів на човна, поплив на те місце, де стояла бочка, зліз з човна, побродив трохи й витягнув рушницю.

— Чого тебе, — питаю я в приятеля, — чорти перекинули?

— Ба-ба-ба-ла-лансу не вийшло!

— Ну, випий, то зігрієшся, в тебе ж там є? — кажу йому.

— Нема!

— Пірнула?

— Ні, до того, як перекинувся, пірнула!

— Ага! Розумію! — кажу.

А гуси летять, а гуси легять!

І все на те місце, де була бочка, сідають.

— Ну, що ж далі? — питає приятель.

— Кричи, — кажу:

Гуси, гуси, гусенята, Візьміть мене на крилята Та понесіть до матінки.

— До матінки, — каже він, — далеко! А от якби на піч!

1950